КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МЕНІНГІТІВ У ДІТЕЙ, ГОСПІТАЛІЗОВАНИХ ДО ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ІНФЕКЦІЙНОЇ КЛІНІЧНОЇ ЛІКАРНІ ВПРОДОВЖ 2017 РОКУ

Анотація

Вступ. Менінгіти залишаються однією з найпоширеніших форм ураження центральної нервової системи, поступаючись лише судинній патології.
Мета дослідження: вивчення клініко-епідеміологічних особливостей менінгітів у дітей раннього віку.
Матеріали та методи. Проаналізовано клінічні дані 128 пацієнтів, віком 1–18 років, скерованих на стаціонарне лікування з діагнозом «менінгіт» у Львівську інфекційну клінічну лікарню. Статистичний аналіз включав у себе методи описової та порівняльної статистики.
Результати досліджень. У 14,6% хворих встановлено діагноз гнійний менінгіт, у 68,3% – серозний, у 14,6% виявлено незмінений ліквор і діагностовано менінгізм. Аналіз етіології менінгітів залежно від віку дітей встановив, що пневмококовий менінгіт розвивався переважно у дітей першого року життя, тоді як менінгіт, обумовлений H.influenzae типу b – у дітей старше 1 року. Серозні менінгіти реєструвалися в різних вікових групах, але переважно у дітей старших одного року. Найбільш поширеними клінічними симптомами у дітей із менінгітами були неспецифічні прояви – підвищення температури тіла, головний біль, які спостерігалися в 100% випадків, при гнійних менінгітах у пацієнтів достовірно частіше виявляли світлобоязнь і гіперестезію. З біохімічних показників крові ми звертаємо увагу на концентрацію С-реактивного протеїну та лужної фосфатази, концентрація яких достовірно відрізнялась у хворих із менінгітами та менінгізмом.
Висновки. Найчастішими причинами розвитку менінгітів були St.pneumoniae і H.influenzae. Не зважаючи на переважання бактерій у етіологічній структурі менінгітів, а також тривалий перебіг захворювання, у більшості випадків спостерігалось сприятливе завершення хвороби.