Проблеми клінічної педіатрії

ОСОБЛИВОСТІ ПОЄДНАНОГО ПЕРЕБІГУ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ ХВОРОБИ ТА ВИРАЗКОВОГО КОЛІТУ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

В. В. Чернявський , Л. С. Гвоздецька — сб, 18 кві 2026 00:00:00 +0300

Резюме. Вступ. Запальні захворювання кишечника, що поділяються на хворобу Крона, виразковий коліт та невизначений коліт, на основі відповідних ділянок ураження шлунково-кишкового тракту та характерних морфологічних змін ураженої ділянки [1], збільшились в усьому світі [2].

Мета дослідження. Визначити особливості перебігу ГЕРХ у хворих із ВК на основі аналізу літературних даних.

Матеріали та методи. Огляд та аналіз фахової світової та вітчизняної літератури на тему поєднаного перебігу ГЕРХ і ВК.

Результати досліджень. Виразковий коліт – це складне хронічне імуноопосередковане запальне захворювання товстої кишки. Генетичні фактори відіграють вирішальну роль у розвитку ВК. Встановлено кілька генетичних варіантів, пов’язаних із підвищеним ризиком розвитку захворювання. Однак важливо зазначити, що не всі особи з генетичною схильністю захворіють на ВК, що підкреслює потенційну роль інших факторів, що сприяють розвитку захворювання.

Сучасний спосіб життя, що характеризується підвищеним рівнем стресу, малорухливим способом життя та нездоровим харчуванням, а також фактори навколишнього середовища, такі як забруднення повітря, вплив певних ліків та зміни у складі мікробіоти кишечника, теж можуть бути потенційними тригерами ВК.

Багато досліджень показує, що існує зв’язок між ВК і ГЕРХ, але точна природа цього зв’язку до кінця не з’ясована

Висновки. Аналіз літературних даних вказує на значне підвищення ризику та частоти виникнення уражень верхніх відділів ШКТ, у тому числі ГЕРХ, а також пов’язаних із нею ускладнень у пацієнтів із ВК порівняно з пацієнтами без ВК.

Ключові слова: виразковий коліт, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба.

РОЛЬ ТА МІСЦЕ ЛАКТОФЕРИНУ В ІМУННІЙ ВІДПОВІДІ НА ГАСТРОДУОДЕНАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ, ПОВ’ЯЗАНІ З HELICOBACTER РYLORI, У ДІТЕЙ

D. S. Savchenko , H. O. Lezhenko — сб, 18 кві 2026 00:00:00 +0300

Резюме. Вступ. Значна поширеність гастродуоденальних захворювань, зокрема тих, що мають безсимптомний перебіг [1,2], підкреслює необхідність дослідження особливостей їх патогенезу для оптимізації діагностики та лікування.

Мета дослідження. Дослідити роль лактоферину як складової імунної відповіді при захворюваннях верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, асоційованих із H. Pylori, у дітей.

Матеріали та методи. У дослідження включено 60 пацієнтів віком від 9 до 17 років. До першої підгрупи увійшли 30 дітей (середній вік 14,72±1,9 року), що мали морфологічні зміни гастродуоденальної зони, асоційовані з H. pylori. Друга підгрупа включала 30 дітей (середній вік 14,76±2,5 року), які мали морфологічні зміни гастродуоденальної зони, неасоційовані з H. pylori. Групу контролю склали 20 умовно здорових дітей, репрезентативних за віком і статтю. Для діагностики було проведено ендоскопічне, лабораторне та гістологічне дослідження.

Результати досліджень. Встановлено, що рівень лактоферину в сироватці крові дітей основної групи в 6 разів перевищував показники дітей групи контролю (p<0,05). Визначено підвищення рівня означеного пептиду при ерозіях у 4 рази, при виразках – у 7 разів порівняно з групою контрою (p<0,05).

Підвищення рівня лактоферину відповідало ступеню запального процесу, який не залежав від наявності або відсутності інфікування H. pylori, як підтвердження – наявність прямої кореляційної залежності рівня лактоферину та активності запального процесу (r=0,51, p<0,05). У 1 та 2 підгрупі рівні сироваткового заліза не відрізнялися. Встановлено негативний взаємозв’язок між рівнем лактоферину та сироватковим залізом (r=-0,33, p<0,05). Показано наявність залежності між виникненням хибно негативного результату ШУТ та кислотністю шлункового вмісту і рівнем лактоферину.

Висновки. Хронічне запалення слизової оболонки верхніх відділів шлунково-кишкового тракту та порушення її цілісності супроводжується підвищенням рівня лактоферину в сироватці крові, що вочевидь зумовлено його протективною дією. Підвищення рівня лактоферину асоціюється зі зниженням уреазної активності H. pylori, що вказувало на можливий вплив пептиду на ферментативну активність бактерії і може бути використаним для оптимізації діагностики інфекції.

СИСТЕМА МОНІТОРИНГУ ОРТОПЕДИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ЛІКУВАННІ МОЛОДИХ ОСІБ ІЗ МАЛИМИ ВКЛЮЧЕНИМИ ДЕФЕКТАМИ ЗУБНИХ РЯДІВ м. УЖГОРОД

Є. Ю. Локота , Ю. Є. Локота, М. Е. Ізай , Р. В. Вовчок , М. І. Кайла — сб, 18 кві 2026 00:00:00 +0300

Резюме. Вступ. У структурі сучасної ортопедичної стоматології дедалі більшої актуальності набуває проблема малих включених дефектів зубних рядів у пацієнтів молодого віку. Для цієї категорії характерна низька мотивація до своєчасного звернення за стоматологічною допомогою, що пояснюється відсутністю виражених функціональних порушень на початкових етапах. Разом із тим тривале існування таких дефектів зумовлює порушення морфологічної цілісності зубних рядів, формування деформацій прикусу та розвиток складних перебудов у зоні дефекту, які з часом можуть поширюватися на всю зубощелепну систему. У зв’язку з цим вивчення особливостей ортопедичного лікування молодих пацієнтів є важливою умовою підвищення ефективності профілактичних і лікувальних заходів та зниження стоматологічної захворюваності населення.

Мета дослідження. Здійснити комплексну оцінку ортопедичної стоматологічної захворюваності серед осіб молодого віку м. Ужгород; підвищити результативність протезування при малих включених дефектах зубних рядів із метою профілактики вторинних дентоальвеолярних деформацій; обґрунтувати вибір оптимальних методів ортопедичної реабілітації.

Матеріали та методи. Проведено клінічні стоматологічні обстеження 212 пацієнтів віком від 15 до 29 років на базі Університетської стоматологічної поліклініки м. Ужгород. Об’єктом дослідження стали малі включені дефекти бічних відділів зубних рядів та пов’язані з ними ускладнення у молодих осіб.

Результати досліджень. У ході комплексного дослідження отримано дані щодо рівня поширеності малих дефектів зубних рядів серед молодого населення та проаналізовано загальну динаміку ортопедичної захворюваності. Практична цінність результатів полягає в удосконаленні підходів до надання ортопедичної стоматологічної допомоги з урахуванням вікових особливостей пацієнтів і профілактики зубощелепних деформацій.

Висновки. На підставі аналізу поширеності, інтенсивності та тенденцій розвитку малих включених дефектів зубних рядів у молодих осіб м. Ужгород визначено напрям і ступінь впливу негативних патогенетичних чинників на формування порушень зубощелепної системи.

ФАРМАКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОСЛИННИХ ПРЕПАРАТІВ У ЛІКУВАННІ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ ТА ЇХ РОЛЬ У ПЕДІАТРИЧНІЙ ПРАКТИЦІ

O. M. Horlenko , G. B. Kossey — сб, 18 кві 2026 00:00:00 +0300

Резюме. Вступ. У комплексному лікуванні хворих із захворюваннями шлунково-кишкового тракту широко використовуються немедикаментозні методи впливу. Все більше уваги звертають на себе офіцинальні лікарські засоби рослинного походження, а також різні фітокомплекси.

Мета дослідження. Дослідити та проаналізувати інформаційні джерела тематичного спрямування, які включали аналіз розвитку гастроінтестинальних функціональних розладів і роль фітотерапевтичної корекції в лікуванні.

Матеріали та методи. Здійснено системний інформаційний пошук та аналіз літературних джерел, включаючи публікації за останні десять років у базах даних PubMed, Scopus та Web of Science, Сochrane Library, Embase, Clinical Trials. gov., UpToDate/DynaMed, Національна бібліотека ім. Вернадського, фахові українські журнали (за вимогами ВАК, МОН). Відбирання статей здійснювалося за ключовими словами.

Результати досліджень. Активні речовини, що входять до складу лікарських рослин, зумовлюють їх лікувальні властивості. Ефірним оліям, які є у таких рослин, як м’ята перцева (Mentha piperita), материнка звичайна (Oreganum vulgare) та пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), властиві такі ефекти: бактеріостатичний, антисептичний, спазмолітичний, жовчогінний, сечогінний, імуностимулюючий, фунгіцидний. Флавоноїди, що входять до складу пижма звичайного (Tanacetum vulgare) та гісопу лікарського (Hyssopus officinalis), характеризуються жовчогінною, спазмолітичною, сечогінною, кардіопротекторною, протизапальною, гіпотензивною та гіпоазотемічною активністю. Дубильним речовинам гісопу лікарського (Hyssopus officinalis), пижма звичайного (Tanacetum vulgare) та материнки звичайної (Oreganum vulgare) притаманні антиоксидантні, протизапальні, детоксикуючі, антиульцерогенні властивості, вони утворюють захисну плівку на слизовій оболонці жовчовивідної системи. Інулін ехінацеї пурпурової (Echinacea purpurea) проявляє біфідогенну активність та імуномодулюючі властивості, посилює гліколіз, регулює ліпідний обмін. Хлорогенова кислота пижма звичайного (Tanacetum vulgare) розглядається як регулятор ростових процесів та захисний фактор щодо деяких мікроорганізмів. Оксикоричні кислоти ехінацеї пурпурової володіють детоксикуючими та протизапальними властивостями. Аскорбінова кислота (вітамін С) міститься в більшості компонентів трав’яних чаїв для покращення травлення (Echinacea purpurea, Oreganum vulgare, Hyssopus officinalis), регулює окисно-відновні процеси в організмі, вуглеводний обмін, згортання крові, нормалізує проникність капілярів, бере участь у регенерації тканин та утворенні стероїдних гормонів, у синтезі колагену та проколагену. Провітамін ретинолу (вітамін А), каротин входить до складу перцевої м’яти, здійснює захисний вплив на слизові оболонки та епітеліальні клітини шлунково-кишкового тракту, є необхідним для продукції слизу та захисних імунних факторів. М’ята перцева (Mentha piperita) є джерелом есенціальних мікроелементів, таких як мідь (Cu), молібден (Mo), хром (Cr) та нікель (Ni).

Висновки. Проблема функціональної диспепсії викликає велику зацікавленість. Слід вважати доцільним використання в комплексному лікуванні функціональної диспепсії рослинних засобів, які мають м’яку дію та викликають невелику кількість побічних ефектів.

КЛІНІКО-ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ КОРУ В ДІТЕЙ ЗАЛЕЖНО ВІД ВАКЦИНАЛЬНОГО СТАТУСУ (НА ПРИКЛАДІ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

І. М. Іванина , В. В. Брич — сб, 18 кві 2026 00:00:00 +0300

Резюме. Вступ. Кір залишається актуальною проблемою громадського здоров’я, особливо в умовах недостатнього охоплення плановою вакцинацією та формування неімунного прошарку серед дитячого населення.

Мета дослідження. Проаналізувати вплив вакцинального статусу на клінічний перебіг і розвиток ускладнень кору на основі епідеміологічного аналізу випадків захворювання серед дітей Закарпатської області.

Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 367 верифікованих випадків кору серед дітей віком до 17 років включно. Використано методи: епідеміологічний, клініко-анамнестичний, описової статистики. Оцінювалися вікові характеристики, вакцинальний статус, клінічні прояви, ускладнення, рівень госпіталізації та джерела інфекції.

Результати дослідження. Захворюваність на кір у 2024–2025 роках була переважно зосереджена серед дітей раннього та дошкільного віку, що свідчить про зміщення епідемічного процесу в бік молодших вікових категорій. Встановлено, що 92,4 % випадків захворювання припадали на дітей без завершеного курсу вакцинації. Клінічний перебіг кору мав класичний характер, проте у нещеплених

дітей частіше реєструвалися виражені системні та респіраторні симптоми. Ускладнення кору були виявлені у 20,2 % хворих, найчастішим з яких була пневмонія (13,9 %). Рівень госпіталізації був надзвичайно високим і становив 91,8 %, при цьому достовірно залежав від вакцинального статусу.

Висновки. Отримані результати підтверджують значення вакцинації у зниженні тяжкості перебігу кору та потреби у стаціонарному лікуванні. Забезпечення повного вакцинального захисту дітей та реалізація активних стратегій імунопрофілактики є ключовими умовами профілактики спалахів кору.

THE METHOD OF MENDELIAN RANDOMIZATION IN OBSTETRICS AND GYNECOLOGY

O. O. Korchynska , T. R. Shumilina — сб, 18 кві 2026 00:00:00 +0300

Abstract. Introduction. In modern obstetrics and gynecology, increasing importance is being placed on the assessment of causal relationships between modifiable risk factors and the development of maternal and fetal diseases. Traditional observational studies are often limited by confounding factors and reverse causality, while randomized controlled trials in reproductive medicine are frequently ethically or practically unfeasible. In this context, Mendelian randomization (MR) is considered a promising tool for causal inference.

Aim of the study. To analyze the theoretical foundations of the Mendelian randomization method, evaluate its capabilities and limitations, and summarize current evidence regarding the application of MR in obstetric and gynecological research.

Materials and methods. A bibliographic and content analysis of scientific sources published in international peer-reviewed journals was conducted. Comparative analysis and data synthesis methods were applied, with priority given to systematic reviews, meta-analyses, and large-scale cohort studies focusing on the use of Mendelian randomization in reproductive medicine.

Results. The Mendelian randomization method was found to minimize the influence of confounding factors and reverse causality through the use of genetic variants as instrumental variables. In obstetric and gynecological research, MR is applied to assess the causal effects of metabolic, hormonal, and reproductive factors on the risk of preeclampsia, polycystic ovary syndrome, postpartum depression, gestational complications, and gynecologic oncological diseases. At the same time, major limitations of the method have been identified, including pleiotropy, weak genetic instruments, and population stratification.

Conclusions. 1. The Mendelian randomization method in obstetrics and gynecology is associated with increased accuracy in assessing causal relationships between genetically determined risk factors and the development of obstetric and gynecological diseases by minimizing confounding and reverse causality. 2. The application of Mendelian randomization enables the identification of causal effects of metabolic, hormonal, and reproductive factors on the development of pregnancy complications and gynecologic and perinatal pathologies, which has significant clinical implications for prevention and therapeutic decision-making. 3. The justified use of the Mendelian randomization method, considering its methodological limitations and in combination with observational and clinical research findings, is necessary to improve the evidence base and optimize long-term health outcomes for women and children

ОСОБЛИВОСТІ ЗМІНИ РІВНЯ ГОРМОНІВ-РЕГУЛЯТОРІВ МЕТАБОЛІЧНИХ ПРОЦЕСІВ У ХВОРИХ НА ГІПОТИРЕОЗ ПРИ МЕТАБОЛІЧНО-АСОЦІЙОВАНІЙ ЖИРОВІЙ ХВОРОБІ ПЕЧІНКИ ТА ОЖИРІННІ

Є. С. Сірчак , М. М. Волошин — сб, 18 кві 2026 00:00:00 +0300

Резюме. Вступ. Зі зростанням рівня ожиріння численні дослідження зосередилися на кореляції між ожирінням і субклінічним гіпотиреозом. Ожиріння пов’язане зі зниженим секретом гормону росту і, як наслідок, зниженим секретом інсуліноподібного фактора росту-1 (IGF-1) з печінки.

Мета дослідження. Визначити особливості зміни рівнів гормонів-регуляторів метаболічних процесів у хворих на гіпотиреоз при метаболічно-асоційованій жировій хворобі печінки (МАЖХП) та ожирінні.

Матеріали та методи. На клінічній базі кафедри пропедевтики внутрішніх хвороб обстежено 216 хворих на гіпотиреоз та ожиріння у поєднанні з МАЖХП. Хворих розподілено на дві клінічні групи, залежно від стадії ураження печінки. В І групу ввійшло 84 хворих із гіпотиреозом та ожирінням у поєднанні з МАЖХП на стадії ураження печінки, що відповідало стеатозу печінки (СП). У ІІ групу віднесено 132 пацієнтів із гіпотиреозом та ожирінням у поєднанні з МАЖХП на стадії стеатогепатиту (СГ). У хворих проведено оцінку рівнів гормонів-регуляторів метаболічних процесів (тиреотропного гормону, інсулін, лептину, греліну, резистину, соматотропного гормону (GH), інсуліноподібний фактор росту-1 (IGF-1), інсуліноподібного фактора росту зв’язувального протеїну 3 (IGFBP-3)).

Результати досліджень. Серед хворих І групи із гіпотериозом та ожирінням різного ступеня вираженості при ураженні печінки, що відповідало СП, достовірно частіше встановлено обстежених зі стадією фіброзу F1 за шкалою METAVIR (57,1 % пацієнтів – р<0,01), тоді як серед хворих ІІ групи достовірно частіше встановлено осіб зі стадією фіброзу F2 за шкалою METAVIR (56,1 % пацієнтів –

р<0,01). Оцінка рівня інсуліну, лептину, резистину, GH у сироватці крові вказує на їх збільшення, із максимальним відхиленням від норми у пацієнтів ІІ групи, а рівень IGF-1 та IGFBP-3 у сироватці крові знижено в даних хворих. Показник греліну в сироватці крові підвищено у даних пацієнтів, проте максимальні значення виявлено в І групи обстежених.

Висновки. У хворих на гіпотиреоз та ожиріння при МАЖХП встановлено гіперінсулінемію, а також збільшення рівня резистину, лептину, греліну та GH у сироватці крові, тоді як показники IGF-1 та IGFBP-3 у сироватці крові були нижче за норму в даних пацієнтів. Встановлено прямий зв’язок між рівнями інсуліну, резистину, лептину, GH, IGF-1 та IGFBP-3 у сироватці крові та вираженістю фіброзу за шкалою METAVIR у хворих на гіпотиреоз та ожиріння, тоді як показники ТТГ та греліну негативно корелюють із ступенем фіброзу в даних пацієнтів.

ОСОБЛИВОСТІ ДИЗОСМІЙ ПРИ НАЗОФАРИНГІТІ КОРОНАВІРУСНОГО (SARS-COV-2) ГЕНЕЗУ

Yu.V. Haman — сб, 18 кві 2026 00:00:00 +0300

Резюме. Вступ Верхні дихальні шляхи уражаються на ранній стадії COVID-19. До того ж досліджено, що клітинний тропізм SARS-CoV-2 обмежений війчастим епітелієм носа та плоскоклітинним епітелієм ротової порожнини. Спочатку порушення нюху, такі як аносмія (повна втрата нюху) або гіпосмія (часткова втрата нюху), не вважалися специфічними симптомами, проте деякі дослідження вказували на можливий зв’язок між досліджуваними розладами та COVID-19.

Мета дослідження. Дослідити та проаналізувати інформаційні джерела тематичного спрямування, які включали патологічні патерни вірусної етіології та реакції слизової оболонки верхніх відділів респіраторного тракту при коронавірусній інфекції

Матеріали та методи. Було проведено систематичний аналіз літератури, включаючи публікації за останні десять років у базах даних PubMed, Scopus та Web of Science, Сochrane Library, Embase, Clinical

Trials. gov., UpToDate/DynaMed, Національної бібліотеки ім. Вернадського, у фахових українських журналах (за вимогами ВАК, МОН). Відбір статей здійснювався за ключовими словами.

Результати досліджень. Виявлено, що нюховий епітелій порожнини носа – ділянка посиленого зв’язування, реплікації та накопичення нового коронавірусу, що обумовлено активною експресією двох рецепторів «господаря» (протеаз АПФ2 і TMПС2), численними нейрональними клітинами нюхового епітелію. Точний механізм, через який вірус призводить до цього симптому, досі незрозумілий. Запропо

нований механізм полягає в тому, що у «імунітетно збалансованих» осіб коронавірус пошкоджує нюховий епітелій та викликає гостре місцеве запалення з набряком та розвитком аносмії, яке відновлюється після гострої фази. Однак у осіб із генетичною схильністю до розвитку аутоімунітету імунна відповідь на вірус може створити паралельну аутоімунну відповідь, створюючи аутоантитіла, спрямовані на нюхові рецептори та подібні пептиди (рецептори, пов’язані з G-білком), що дозволяє запальному процесу в центральній нервовій системі через нюхову цибулину, де індукується запалення з розвитком неврологічних симптомів, включаючи стійку аносмію, втому, туман у мозку тощо. Остаточну клінічну та патофізіологічну важливість нюхових симптомів ще належить з’ясувати [32].

Висновки. Розлад нюху у пацієнтів із COVID-19 є раннім симптомом захворювання, зазвичай важкого ступеня з повною втратою функції відчуття запахів, але здебільшого зворотний. Клінічна картина представляє особливе, нехарактерне для інших респіраторних вірусів ураження респіраторної системи із збереженням умов для нормального трансназального потоку повітря при присутності або незначної виразності набряку, гіперемії слизової носа та/або ринореї.

РОЛЬ ГЕМАТОЛОГІЧНИХ РОЗРАХУНКОВИХ ІНДЕКСІВ У ПРОГНОЗУВАННІ ПЕРЕБІГУ ТА ЛЕТАЛЬНОСТІ ПРИ НЕОНАТАЛЬНОМУ СЕПСИСІ

Н. М. Крецу , М. С. Руснак — сб, 18 кві 2026 00:00:00 +0300

Резюме. Вступ. Неонатальний сепсис залишається однією з провідних причин захворюваності та смертності новонароджених, що потребує раннього виявлення пацієнтів із високим ризиком несприятливого перебігу. Використання доступних гематологічних розрахункових індексів дозволяє своєчасно оцінити виразність системної запальної відповіді та покращити прогнозування результатів лікування.

Мета дослідження: у ретроспективному когортному порівняльному дослідженні оцінити діагностичну інформативність і прогностичну значущість нейтрофільно-лімфоцитарного та тромбоцитарно-лімфоцитарного співвідношень у новонароджених із різними клінічними наслідками неонатального сепсису.

Матеріали та методи. Проаналізовано медичні карти стаціонарних хворих, що дозволило ретроспективно вивчити клініко-параклінічні характеристики 61 новонароджених, які отримували лікування у неонатальних відділеннях ОКНП «Чернівецька обласна дитяча клінічна лікарня». У відповідності до мети роботи немовлят розподілили на 3 клінічні групи порівняння. I групу сформували 26 пацієнтів із діагнозом «Неонатальний сепсис», який закінчився одужанням, II групу – 15 новонароджених, у яких септичний процес закінчився летально. Контрольну групу склали 20 новонароджених, у яких спостерігалася перинатальна патологія, але інфекційно-запальний процес було спростовано. За результатами загального аналізу крові, при поступленні та в динаміці через 72 години від початку лікування, проаналізовано абсолютний вміст лейкоцитів, тромбоцитів, абсолютне число

нейтрофілів, а також розрахункові індекси: нейтрофільно-лімфоцитарне та тромбоцитарно-лімфоцитарне співвідношення.

Результати досліджень. Летальний перебіг неонатального сепсису асоціювався з тяжчим станом одразу при народженні, необхідністю проведення реанімаційних заходів та вищою бальною оцінкою за шкалою nSOFA, що свідчить про виражену початкову мультиорганну дисфункцію. Тромбоцитарно-лімфоцитарне співвідношення може в комплексі розглядатись як додатковий маркер тяжкого септичного процесу в динаміці лікування та несприятливого прогнозу із наступними показниками клініко-епідеміологічного ризику: ВШ=2,24 (95 % ДІ: 1,27–3,94), ВР=1,49 (95 % ДІ: 1,12–2,01) і АР=19%.

Висновки. Підвищення абсолютної кількості лейкоцитів понад 20000/мм³ та прогресуюча тромбоцитопенія (<100 000/мм³) у динаміці лікування можуть розглядатися як важливі маркери тяжкості перебігу сепсису, які супроводжуються зростанням показників клініко-епідеміологічного ризику смертності (ВШ=2,57, ВР=1,57, АР=23 % та ВШ=2,39, ВР=1,54, АР=22 %). Нейтрофільно-лімфоцитарне співвідношення продемонструвало найбільшу значущість у прогнозуванні ризику летальності на тлі септичного процесу (ВШ=6,71, ВР=2,13 і АР=43 %)) зі специфічністю 88,5% при його значенні ≥5,38 ум. од.

ІМУНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕБІГУ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ У ДІТЕЙ ПІДЛІТКОГО ВІКУ, ЛІКОВАНИХ МЕТОДОМ СПЕЛЕОТЕРАПІЇ ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕНОЇ КОРОНАВІРУСНОЇ ІНФЕКЦІЇ SARS-COVID-19

В. Д. Симулик , О. В. Золіна — сб, 18 кві 2026 00:00:00 +0300

Резюме. Вступ. Бронхіальна астма у дітей незалежно від віку відноситься до однієї з найпоширеніших хронічних патологій бронхолегеневої системи і коливається в межах 1–20% та тісно пов’язана із географічними та екологічними чинниками. Незважаючи на значні наукові досягнення, захворюваність на бронхіальну астму у дітей зростає. Поряд із цим потребують подальшого вивчення механізмів хронізації запалення слизової оболонки дихальних шляхів, поширеною, але варіабельною обструкцією і зростаючою гіперреактивністю брохів під впливом різних стимулів, а саме: збудників респіраторних вірусних інфекцій (риновірус, респіраторно-синцитіальний вірус, аденовірус, грип, SARS-CoV-19), забрудненого повітря тощо.

Тому дослідження морфофукціонального стану гранулоцитарних лейкоцитів крові методом цитохімічного їх виявлення інтрацелюлярно в динаміці дає багату інформацію про стан неспецифічної імунологічної резистентності організму та використовується як метод оцінки ефективності лікування хворих дітей на БА методом спелеотерапії.

Мета дослідження: вивчити показники активності гранулоцитарних ферментів мієлопероксидази та лужної фосфатази з урахуванням середнього цитохімічного показника та актиності фементів у перерахунку на літр крові, що відображає компенсаторні можливості лейкопоєзу. Поряд із цим, вперше проведені дослідження даних ензимів у порівнянні з периферійною та венозною кров’ю у дітей, хворих на брохіальну астму, лікованих методом спеотерапії у віддаленому періоді після перенесеного SARS-CoV-19.

Матеріали та методи. Лабораторні дослідження включали у себе одночасне дослідження лейкограми периферійної та венозної крові, цитохімічне виявлення інтрацелюлярної активності гранулоциттарних ферментів: мієлопероксидази бензидиновим методом та лужної фосфатази – методом азосполучення. Оцінка результатів цитохімічної активності гранулоцитів проводилися в мазку перферійної та венозної з перерахунком на один літр. Такий підхід забезпечував більшу інформативність дослідження, яке відображало компенсаторні взаємозв’язки якісного і кількісного складу гранулоцитарного ряду лейкоцитів крові та відображало механізми гранулоцитопоезу в умовах активації стреслімітуючих систем під впливом спелеотерапії на організм хворих дітей. Результати були оброблені статистично з використання комп’ютерної програми Statistic for Windows v.10.0 (StatSoft Inc, USA) з вирахуванням середнiх величин показникiв (М), стандартної похибки (±м). Достовiрнiсть розбiжностей середнiх величин (Р) визначали за критерiєм Стьюдента. Розбiжностi вважалися вірогідними при Р<0,05.

Результати досліджень. У динаміці лікування методом спелеотерапії обстежено 75 дітей, хворих на бронхальну астму у віці 7–14 років, які знаходилися в міжнападовому періоді хвороби. Курс лікування передбачав 22–24 дні перебування у лікарні. Котрольна група дітей для об’єктиності дослідження була предсталена здоровими дітьми того ж віку і складала 20 обстежуваних як периферійної, так і венозної крові. Як видно із таблиці, показники внутрішньоклітинної активності ферментів у здорових дітей відрізнялися у нейтрофілах периферійної та венозної кровi. Дані результати у здорових дітей нами досліджені вперше. Виявилося, що у 20 здорових дітей показник сумарної активноті мієлопероксидази гранулоцитів венозної крові в 1,8 разу перевищував аналогічний показник у периферійній крові. Подібний результат стосувався і щодо показника активності лужної фосфатази. Порівняння контрольних даних активності ензимів із результатами дітей, хворих на бронхіальну астму, до лікування показали вірогідно нижчі в 1–8 разу показники активності мієлопероксидази як у периферійній, так і венозній крові. В динаміці лікування спостеріга

лося подальше зниження даних параметрів лише у периферійній крові і залишалося достовірно нижчими контролю. Показники активності лужної фосфатази в динаміці лікування мали зворотню направленість та нормалізувалися лише в периферійній крові й залишалися високими у венозній. Подібна зворотна динаміка досліджуваних ферментів свідчила про затухання запального процесу, зменшення антигенного навантаження та активацію гранулоцитопоезу в бік метамієлоцитів із високою гідролітичною активністю утилізації фагоцитованого матеріалу. Даний феномен свідчить про поступове відновлення факторів неспечифічної імунологічної резистентності організму хворих дітей під впливом спелеотерапії.

Висновки. Таким чином, дослідження ферментного профілю гранулоцитів периферійної та венозної крові здорових дітей виявили розбіжності у показниках, що свідчить про високу динамічність процесу гранулоцитопоезу залежно від сектору кровообігу. В процесі спелеотерапії спостерігалася зворотна динаміка активності ферментів, яка проявлялася зниженням мієлопероксидази та тенденцією до зростання активності лужної фосфатази, що свідчило про позитивні зрушення лейкопоетичних процесів. Порівняння динаміки даного процесу у периферійній та венозній крові виявили лабільність у останній, що свідчить про інертність гранулоцитопоезу у венозній крові.

СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО ЕТІОПАТОГЕНЕЗ СЕПСИСУ ЯК СИНДРОМУ СИСТЕМНОЇ ЗАПАЛЬНОЇ ВІДПОВІДІ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

Н. В. Жованик , М. А. Дербак , І. О. Храмцова — пт, 24 кві 2026 00:00:00 +0300

Резюме. Вступ. Виникнення сепсису зумовлене проникненням патогенних мікроорганізмів у кровотік, що призводить до розвитку системного запалення, а саме – синдрому системної запальної відповіді (ССЗВ).

Мета дослідження. Провести аналіз літературних джерел із питань вивчення етіопатогенетичної ролі вірусів у виникненні сепсису.

Матеріали та методи. Проведено аналіз літературних джерел, присвячених вивченню етіопатогенетичної ролі вірусів у виникненні септичного процесу в таких базах: Scopus, Web of Science, PubMed, EBSCO, The Cochrane Library, Oxford academic, EMBASE, Global Health.

Результати досліджень. Згідно з проведеним аналізом літературних джерел, встановлено, що синдром системної запальної відповіді – це універсальна, неспецифічна реакція організму на сильні пошкоджуючі чинники, які можуть бути як інфекційного (бактерії, віруси, грибки, найпростіші), так і неінфекційного походження (травма, опік, панкреатит тощо), що може призвести до дисфункції органів, тобто розвитку сепсису. Незважаючи на об’ємні терапевтичні заходи, рівень смертності, пов’язаний із сепсисом, залишається високим та складає близько 10–16%, або 11 мільйонів смертей щороку та залежить від своєчасності діагностики та призначення етіологічного лікування.

Висновки. Для проведення швидкої диференційної діагностики між бактеріальними та іншими причинами розвитку сепсису перспективним є визначення біомаркера запалення прокальцитоніна. Враховуючи недостатність літературних даних про патогенетичне обґрунтування вірусно-індукованого сепсису, подальші дослідження є важливими та актуальними як для кращого розуміння патогенезу, так і визначення послідовних діагностичних та лікувальних протоколів.