Проблеми клінічної педіатрії

ЗМІНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ГЕМОДИНАМІКИ В РЕЗУЛЬТАТІ ФОРМУВАННЯ ДИСТАЛЬНОЇ АРТЕРІО-ВЕНОЗНОЇ ФІСТУЛИ ДЛЯ ГЕМОДІАЛІЗУ

В. М. Гаджега — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Як доведено практикою, артеріовенозна фістула (АВФ) ось уже понад чотири десятиліття є золотим стандартом для довготривалого судинного доступу у пацієнтів із термінальною нирковою недостатністю, котрі знаходяться на програмному гемодіалізі, яка безпосередньо впливає на якість життя даних пацієнтів. Забезпечуючи надійний доступ до діалізу, АВФ суттєво впливає на функцію серця, збільшуючи венозне повернення та серцевий викид. Отримане гемодинамічне навантаження може погіршити серцеву недостатність і сприяти серцево-судинній захворюваності та смертності. Таким чином, цей вплив артеріовенозної фістули потребує подальшого дослідження і вирішення задля покращення життя пацієнтів і зниження рівня смертності від серцевої недостатності.

Мета дослідження. Провести аналіз змін центральної гемодинаміки при штучних артеріо-венозних фістулах для гемодіалізу залежно від важкості вихідної серцевої недостатності та величини перфузії по нориці.

Матеріали та методи. В основі гемодинамічної перебудови лежить величина артеріовенозного скидання крові, яка складається із сумарного об’єму крові, що проходить по руслу артеріо-венозної фістули (АВФ) в обхід капілярної мережі. Зниження периферичного опору зі свого боку веде до зниження системного артеріального тиску, зниження системного кровотоку та скидання крові з артеріального у венозне коло кровообігу. У відповідь на падіння системного артеріального тиску барорецептори рефлекторно викликають почастішання частоти серцевих скорочень. З іншого боку, скорочення центральних вен сприяє полегшенню венозного повернення. Діючи односпрямовано, ці механізми призводять до збільшення серцевого викиду. Ці зміни мають тенденцію до зворотного регресу після ліквідації артеріовенозного скидання.

Результати досліджень. Згідно з результатами численних досліджень, нині найчастішими причинами смерті діалізних хворих є події, пов’язані з дисфункцією серцево-судинної системи. Визнається, що найбільш значущими є гіпертрофія міокарда лівого шлуночка, дисфункція міокарда, ІХС, застійна серцева недостатність. Серед факторів, що зумовлюють прогресування патології серцево-судинної системи у пацієнтів із нирковою недостатністю, виділяються артеріальна гіпертензія, анемія, дисліпідемія, порушення фосфорно-кальцієвого обміну, водно-електролітного балансу, нейрогуморальні зрушення. До виникнення міокардіальної дисфункції, хронічної серцевої недостатності, порушень електрофізіології серця та, як наслідок, порушень серцевого ритму та провідності, як правило, призводить гіпертрофія міокарда лівого шлуночка. Поряд із нею особливістю кардіальних змін у даних пацієнтів є дилатаційна кардіоміопатія. Головною причиною розвитку дилатації лівого шлуночка у діалізних хворих вважають хронічне навантаження об’ємом.

Висновки. Ключову роль у розвитку та прогресуванні гіпертрофії міокарда лівого шлуночка відіграють гемодинамічні фактори: артеріальна гіпертензія, анемія, збільшення об’єму циркулюючої крові внаслідок затримки натрію та води, артеріовенозне скидування крові за судинним доступом.

Однією з причин, які впливають на прогноз хворих із ХНН 5 ст., є систолічна дисфункція, яка наростає в процесі лікування і трапляється у 65% випадків.

КОРЕКЦІЯ АВТОНОМНОЇ ДИСФУНКЦІЇ У ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ ІЗ ФІЗІОЛОГІЧНОЮ САРКОПЕНІЄЮ ЗА ДОПОМОГОЮ ДІАФРАГМАЛЬНОГО ДИХАННЯ У РЕЖИМІ БІОЛОГІЧНОГО ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ

О. С. Паламарчук — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Фізіологічна саркопенія в дітей шкільного віку нерідко супроводжується симптомами автономної дисфункції, що знижує якість життя та адаптаційні можливості дитини. Одним із перспективних немедикаментозних підходів до корекції вегетативного дисбалансу є застосування діафрагмального дихання з біологічним зворотним зв’язком. Ця методика потенційно здатна впливати на функціональний стан автономної нервової системи через регуляцію варіабельності серцевого ритму.

Мета дослідження. Оцінити ефективність діафрагмального дихання з біологічним зворотним зв’язком у корекції автономної дисфункції в дітей із фізіологічною саркопенією.

Матеріали та методи. Обстежено дітей молодшого шкільного віку з ознаками фізіологічної саркопенії та клінічними проявами вегетативної дисфункції. Оцінку стану автономної регуляції здійснювали за показниками варіабельності серцевого ритму (ВСР) до та після курсу діафрагмального дихання з біологічним зворотним зв’язком. Методика включала 10 сеансів тренувань із контролем частоти дихання, респіраторного синуса аритмії та параметрів спектрального аналізу ВСР.

Результати досліджень. Після курсу дихальної терапії виявлено статистично значуще зростання індексу вагусу (HF), а також зниження LF/HF-співвідношення. У дітей, котрі проходили тренування з біологічним зворотним зв’язком, спостерігалася краща динаміка показників ВСР порівняно з контрольною групою, яка отримувала лише загальнозміцнювальні рекомендації.

Висновки. Діафрагмальне дихання з біологічним зворотним зв’язком є ефективним немедикаментозним методом покращення показників вегетативної регуляції у дітей із фізіологічною саркопенією та проявами автономної дисфункції. Метод сприяє відновленню балансу між симпатичною та парасимпатичною ланками нервової системи.

ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІКО-ФУНКЦІОНАЛЬНИХ І ЛАБОРАТОРНИХ ПОКАЗНИКІВ У ДІТЕЙ ШКІЛЬНОГО ВІКУ З РЕСПІРАТОРНИМИ АЛЕРГОЗАМИ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ РОЗЛАДАМИ ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ГУМАНІТАРНОЇ КРИЗИ

М. В. Ростока-Резнікова — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Функціональні розлади гепатобіліарної системи у дітей із респіраторними алергозами трапляються набагато частіше, ніж у загальній популяції. Таке поєднання може призводити до синдрому взаємного обтяження внаслідок накладання важливих патогенетичних ланок, зокрема порушення функції органів травлення і системного запалення. Діти шкільного віку з родин внутрішньо переміщених осіб є однією з найбільш вразливих категорій, хоча особливості поєднання респіраторних алергозів і фунціональних розладів гепатобіліарної системи у таких дітей залишаються недостатньо вивченими.

Мета дослідження. Вивчити особливості клініко-функціональних і лабораторних показників у дітей шкільного віку з респіраторними алергозами і функціональними розладами гепатобіліарної системи в умовах гуманітарної кризи.

Матеріали та методи. Обстежено 150 дітей 6–17 років (у тому числі 90 – внутрішньо переміщені особи) із респіраторними алергозами і функціональними розладами гепатобіліарної системи або без них, згідно діючих клінічних протоколів. Проведено опитування батьків, загальноприйняте клініко-лабораторне обстеження і аналіз медичної документації, в тому числі в медичній інформаційній системі. В подальшому були сформовані наступні групи: група 1 – діти з респіраторними алергозами і функціональними захворюваннями гепатобіліарної системи, група порівняння група 2 – діти з респіраторними алергозами без функціональних захворювань гепатобіліарної системи, контрольна група – практично здорові діти.

Результати досліджень. Виявлено майже вдвічі вищу частоту функціональних розладів гепатобіліарної системи у дітей із алергічними захворюванями порівняно з дітьми без алергічних захворювань у анамнезі, без істотної різниці в групі ВПО (85% і 45% відповідно, p>0,05) чи місцевих дітей (71% і 40% відповідно, p>0,05).

У групі респіраторних алергозів і функціональних захворювань гепатобіліарної системи порівняно з групою респіраторних алергозів без функціональних захворювань гепатобіліарної системи виявлено достовірно вищі частоту (2,12±0,11 разу / рік і 1,25±0,03 разу / рік відповідно, p<0,05) і середню тривалість епізоду респіраторного алергозу (9,43±0,35 дня / рік і 4,82±0,56 дня / рік відповідно, p<0,05).

Анемія легкого ступеня діагностувалася у 5 разів частіше серед дітей із респіраторними алергозами і функціональними захворюваннями гепатобіліарної системи порівняно з контрольною групою, показуючи достовірне переважання (30% проти 5% відповідно, p<0,05) і майже вдвічі частіше порівняно з групою респіраторних алергозів без функціональних захворювань гепатобіліарної системи, де її частота склала 16%. Після проведення визначення показників обміну заліза було підтверджено залізодефіцитну анемію в усіх обстежених дітей зі зниженими показниками рівня гемоглобіну і еритроцитів. Показники білої крові показали достовірно вищий рівень еозинофілів за незначну еозинофілію в групах респіраторних алергозів, із достовірним переважанням у групі з супутніми функціональними розладами гепатобіліарної системи порівняно з їх відсутністю.

Після проведення проби з жовчогінним сніданком у групі РА і ФРГС виявлено порушення скорочувальної функції ЖМ у 21 дитини з 30 (70%), в тому числі у 15 (50 %) дітей мало місце зниження скорочувальної функції ЖМ, що було розцінене як дисфункція за гіпомоторним типом, а у 5 (17 %) дітей – підвищення скоротливої функції ЖМ, розцінене як дисфункція за гіпермоторним типом.

Висновки. 1. Виявлено майже вдвічі вищу частоту функціональних розладів гепатобіліарної системи серед дітей із алергічними захворюваннями порівняно з дітьми без алергічних захворювань у анамнезі, без істотної різниці в групі ВПО чи місцевих дітей. В структурі функціональних розладів гепатобіліарної

11237

системи серед дітей із респіраторними алергозами превалювала дисфункція жовчного міхура за гіпомоторним типом (50%) порівняно з гіпермоторним типом (17%).

У групі респіраторних алергозів і функціональних розладів гепатобіліарної системи виявлено достовірно вищі частоту і середню тривалість епізоду респіраторного алергозу, а також рівень еозинофілів крові порівняно з групою респіраторних алергозів без функціональних розладів гепатобіліарної системи, вказуючи на обтяження перебігу респіраторного алергозу за наявності функціональних розладів гепатобіліарної системи.
Виявлено достовірно вищу частоту залізодефіцитної анемії в групі респіраторних алергозів і функціональних розладів гепатобіліарної системи порівняно з контрольною групою (30% проти 5% відповідно, p<0,05). При цьому в групі респіраторних алергозів без функціональних розладів гепатобіліарної системи частота залізодефіцитної анемії склала 16%, вказуючи на важливість загального аналізу крові та визначення показників обміну заліза у дітей із респіраторними алергозами, особливо за наявності супутніх функціональних розладів гепатобіліарної системи.

КЛІНІЧНА ДІАГНОСТИКА ПЕРВИННИХ МІТОХОНДРІАЛЬНИХ ЦИТОПАТІЙ

О. Є. Абатуров — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Первинні мітохондріальні цитопатії (ПМЦ) – це клінічно гетерогенна група розладів, які виникають внаслідок розвитку генетично залежної дисфункції дихального ланцюга мітохондрій (ДЛМ), котрий складається з п’яти білкових комплексів і двох носіїв електронів, які вбудовані у внутрішню мітохондріальну мембрану. Первинні розлади ДЛМ, що є основним механізмом аеробного метаболізму, супроводжуються порушенням функціонування високо енергозалежних тканин та органів.

Мета дослідження: висвітлити ранній етап діагностики мітохондріальних захворювань у дітей.

Матеріали та методи. Проведено аналіз 21 наукової роботи, розташованої у базах даних Pubmed, MedLine, The Cochrane Library, EMBASE, які булі відібрані з 965 літературних джерел за ключовими словами: первинні мітохондріальні цитопатії, мітохондріальні захворювання, діагностика мітохондріальних захворювань.

Результати досліджень. Проведення ранньої діагностики ПМЦ переважно ґрунтується на клінічному виявленні патогномонічних симптомів підозрюваного захворювання. Класичний алгоритм постановки діагнозу мітохондріального захворювання складається з таких послідовних етапів: аналізу анамнезу та спадковості; клінічної діагностики; ідентифікації мітохондріальної дисфункції на основі біохімічних та гістохімічних досліджень біологічних рідин та тканин; визначення причинно-значущого генетичного дефекту. Встановлення остаточного діагнозу конкретного мітохондріального захворювання є складною методологічною задачею, об’єктивна причина складності якої полягає в неоднозначності інтерпретації результатів біохімічних досліджень та наявності іноді прямо протилежних асоціацій фенотипу з генотипом хворого.

Висновки. Первинні мітохондріальні цитопатії у своїй більшості клінічно проявляються мультисистемними ознаками ураження найбільш енергозалежних органів та систем: центральної та периферичної нервової системи, м’язової тканини, респіраторного тракту, серцево-судинної, травної систем, нирок, ендокринної системи, шкірних покривів, органів зору та слуху та гемопоезу. Частота ураження того чи іншого органу у хворих з ПМЦ прямо пропорційно залежить від рівня енергообміну тканин, чим вищий рівень енергозалежності, тим частіше зустрічається патологія цього органу та системи.

ГЕПАТОБІЛІАРНА СИСТЕМА, ОКСИДАТИВНИЙ СТРЕС У ДІТЕЙ ІЗ ГОСТРИМИ ВІРУСНИМИ ІНФЕКЦІЯМИ

В. М. Білак — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Гострі вірусні респіраторні інфекції частіше трапляються у маленьких дітей, мають сезонні сплески, а деякі збудники пов’язані зі специфічними респіраторними синдромами, що формує великий тягар на систему охорони здоров’я та серйозні соціальні наслідки. Фактори ризику, пов’язані зі збільшенням захворюваності або тяжкості респіраторних інфекцій, включають ранній вік дитини, скупченість у закритих приміщеннях, вдихання забруднюючих речовин, анатомічні, метаболічні, генетичні або імунологічні порушення, недоїдання, включаючи дефіцит вітамінів або мікроелементів. Респіраторні інфекції є набагато більшою проблемою в країнах, що розвиваються, ніж у розвинених країнах і є основними причинами смерті дітей віком до 5 років.

Окислювальний стрес може мати багато негативних наслідків для функції дихальної системи, включаючи скорочення гладких м’язів дихальних шляхів, індукцію гіперчутливості дихальних шляхів, гіперсекрецію слизу, відшарування епітелію та судинну ексудацію. Відповідний каскад запальних субстанцій ушкоджує не лише клітини дихальних щляхів, але і спричиняє системне ураження різних органів дитини, зокрема, може порушувати функціональну здатність гепатобіліарної системи. Прямі вірусно-індуковані клітинні пошкодження та потенційна гепатотоксичність від терапевтичних препаратів є двома ймовірними основними механізмами функціональної нездатності печінки. З огляду на універсальну ушкоджуючу дію продуктів окислювального стресу можливо розглядати його також як один із патологічних впливів на функціональний стан гепатобіліарної системи.

Мета дослідження. Дослідити показники окислювального стресу та антиоксидантного захисту у взаємозв’язку з функціональним станом гепатобіліарної системи при гострих вірусних інфекціях у дітей.

Матеріали та методи. Було обстежено 32 дітей віком 4–14 років, хворих на гострі вірусні інфекції дихальних шляхів (хлопчиків було 17, дівчаток – 15) в епідемічний сезон 2024–2025 років. Гострі вірусні інфекції спостерігались у вигляді ураження як верхніх (риніти, фарингіти, ларингіти) – 18 дітей, так і нижніх (бронхіти, пневмонії) дихальних шляхів у 14 дітей. Маркери окислювального стресу у дітей вивчали на 3–5 день захворювання за показниками первинних і проміжніх продуктів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ). Антиоксидантний захист досліджували за рівнем супероксиддисмутази (СОД) і мієлопероксидази (МПО). Функціональні показники порушень гепатобіліарної системи досліджували вимірюючи аланінамінотрансферазу (АЛТ), аспартатамінотрансферазу (АСТ), загальний білірубін, лужну фосфатазу. Контрольну групу склали 10 здорових дітей.

Результати досліджень. Гострі вірусні інфекції у досліджуваних дітей характеризувалися інтоксикаційним, катаральним та больовим синдромом. Так, інтоксикаційні прояви спостерігались у 30 (93,8%), дітей, катаральний синдром – у 28 (87,5%) хворих, больовий – у 18 (56,3%) випадків. Показники перекисного окислення ліпідів показали їх істотне зростання в групі дітей з ураженням нижніх дихальних шляхів, так, первинні та проміжні сполуки зростали в 2,7–3,7 (p<0,05<0,01) разу. Найбільш значуще зниження показників антиоксидантного захисту – супероксиддисмутази в 1,9 разу (р<0,05) та мієлопероксидази в 1,5 разу відбулося в групі дітей з ураженням нижніх дихальних шляхів. Активність ферментів при ураженні гепатобіліарної системи у групі дітей з ураженням нижніх дихальних шляхів виявило помірно виражене зростання показників АСТ в 1,4 разу (р<0,05), АЛТ в 1,2 (р>0,05), лужна фосфатаза зростала в 1,2 разу (р≥0,05). У хворих з ураженням нижніх дихальних шляхів спостерігаються високі показники корелятивних зв’язків гідроперекисів та АСТ і АЛТ r=0,621 та r=0,548, що поєднується з високими від’ємними рівнями МПО до АСТ та АЛТ r=-0,438 r=-0,432 відповідно та СОД до АСТ і АЛТ r=-0,489 та r=-0,511.

Висновки. Гострі вірусні інфекції спричиняють прояви окислювального стресу переважно у дітей з ураженням нижніх дихальних шляхів. Високі показники корелятивних зв’язків між показниками перекисного окислення ліпідів, антиоксидантного захисту та рівнями ферментів цитолізу показують один із можливих патогенетичних механізмів ураження гепатобіліарного тракту у дітей із гострими вірусними інфекціями дихальних шляхів.

СТАН СКЛАДОВИХ ФЕРМЕНТАТИВНОЇ ТА ГОРМОНАЛЬНОЇ ЛАНОК ГОМЕОСТАЗУ ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ СИСТЕМИ У ДІТЕЙ ПРИ ГРВІ

О. М. Горленко — 2025-11-19

Резюме. Вступ. У клінічній практиці в дітей із ГРВІ часто спостерігається підвищення активності печінкових ферментів у сироватці крові. Однак епідеміологічні дані щодо частоти ураження печінки, ідентифікації вірусів та факторів ризику в дітей і підлітків із ГРВІ є дуже обмеженими.

Мета дослідження. Дослідити стан складових ферментативної та гормональної ланки стану гепатобіліарної системи у дітей при ГРВІ.

Матеріали та методи. Дослідження здійснювалося на базі КНП «ОКІЛ» Закарпатської обласної ради. Було сформовано три групи дітей із діагнозом РВІ: 1-а група – лікування за допомогою оптимізованої терапії (n=60), 2-а група – лікування за допомогою базової терапії (n=55). Для порівняльної характеристики отриманих даних було створено 3-ю групу – контрольну (n=26).

Результати досліджень. У обох групах спостерігається підвищення рівня ферментів a-амілаза (67,35±22,14 та 65,37±23,22Од/л) відповідно по групах із достовірними відмінностями з даними контрольної групи 38,71±9,66 Од/л), при р₁<0,001; р₂<0,001), ліпази (71,16±21,02 та 69,53±20,93 Од/л) відповідно по групах із достовірними відмінностями з даними контрольної групи 44,05±7,3 Од/л), при р₁<0,001; р₂<0,001) та гормону гастрину (9,47±4,62 та 9,31±4,39 пмоль/л відповідно по групах із достовірними відмінностями з даними контрольної групи 4,25±0,72 пмоль/л, при р₁<0,001; р₂<0,001). Рівень жовчних кислот представлений на нижньому рівні референтних величин (2,62±1,01 та 2,85±1,18 мкмоль/л відповідно по групах із достовірними відмінностями з даними контрольної групи 5,38±0,96 мкмоль/л, при р₁<0,001; р₂<0,001). Рівні панкреатичної еластази та гормонів травного тракту (соматостатину, холецистокініну) варіюють у межах референтних величин.

Висновки. За нашими даними, зв’язок досліджуваних показників із клінічними ознаками спостерігався в таких кореляційних комунікаціях: соматостатину з нежитем, гастрину з нежитем і блюванням та жовчних кислот із симптомом блювання.

ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ГАСТРОІНТЕСТИНАЛЬНИХ РОЗЛАДІВ У ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ

О. М. Горленко — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Функціональні гастроінтестинальні розлади (ФГІР) є поширеною патологією серед дітей. ФГІР пов’язані з будь-якою комбінацією певних функцій: моторика, порушення вісцеральної гіперчутливості, змінені слизова оболонка й імунні функції, зміна кишкової мікробіоти, змінена робота центральної нервової системи.

Мета дослідження. Підвищити ефективність діагностики і лікування функціональних розладів травлення у дітей раннього віку на підставі вивчення особливостей клінічного перебігу, оцінки окремих показників білкового обміну та розробки сучасних принципів корекції з використанням фітопрепаратів.

Матеріали та методи. Проведено клінічне спостереження за 131 дитиною віком від 4 до 22 місяців, які мали прояви функціональних гастроінтестинальних розладів. Обстежуваний контингент дітей був розділений на три групи: 1 група – діти, яким як доповнення до базового лікування проводилася фітокорекція, 2 група – ті, які отримували лише базове лікування ФГІР, 3 група – діти, яким проводилася тільки фітокорекція.

Результати досліджень. Встановлено, що найчастішими проявами функціональних гастроінтестинальних розладів були: регургітація, кольки немовлят і функціональні закрепи.

Після проведення лікування спостерігалося статистично достовірне (p<0,01) зникнення ознак метеоризму та зменшення кількості дітей із больовим синдромом у всіх трьох обстежених групах. Статистично достовірне підвищення апетиту було виявлено тільки у дітей 1 (p<0,01) та 3 групи (p<0,05). У всіх обстежених групах спостерігалося зменшення кількості дітей, які страждали на закрепи, але в 1 групі достовірність таких змін була найвищою і склала (p<0,01) у 2 та 3 групі (p<0,05).

Достовірне (р<0,01) зменшення кількості дітей із диспротеїнемією виявлено тільки в 1 групі – з 43 (57,5±5,7%) до 24 (30,6±5,4%). У 1 та 2 групах було виявлено достовірне (p<0,01) зростання рівня загального білка: з 57,5±0,5 г/л до 61,2±0,5 г/л у 1 групі та з 58,2±0,8 г/л до 62,3±0,7 г/л у групі, в 1 групі, крім того, виявлено статистично достовірне (p<0,05) збільшення рівня альбумінів (з 48,6±0,7% до 52,3±0,8%) та достовірне (р<0,01) зниження рівня глобулінів із 51,4±0,6% до 47,7±0,5%.

Висновки. У клінічній картині функціональних гастроінтестинальних розладів у обстежуваного контингенту дітей домінують: регургітація – у 70 дітей (53,4%), кольки немовлят – у 36 дітей (27,5%), функціональні закрепи – у 25 дітей (19,1%). Ці зміни типово виникають на фоні порушення перетравлювання харчових інгредієнтів та поєднуються з гіпопротеїнемією, диспротеїнемією, характерними змінами у копрограмі. Найкраща ефективність лікування досягається при комбінації традиційних медичних препаратів із фітопрепаратом Бебівіта «Для покращення травлення».

ВПЛИВ ЗМІНИ РІВНЯ ВІТАМІНІВ ГРУПИ В ТА D3 НА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН ВЕРХНІХ ВІДДІЛІВ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ ТА ГЕПАТОБІЛІАРНОЇ СИСТЕМИ У ВІКОВОМУ АСПЕКТІ ТА НАДМІРНІЙ ВАЗІ ТІЛА

О. М. Горленко — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Оцінка зміни рівня вітамінів групи В та D₃ у осіб із надмірною вагою тіла на різних етапах розвитку організму є актуальним і не до кінця вивченим питанням у медицині.

Мета дослідження. Вивчити вплив зміни рівнів вітамінів В та D₃у сироватці крові у дітей та дорослих із надмірною вагою тіла (НВТ) на особливості ураження верхніх відділів (ВВ) шлунково-кишкового тракту (ШКТ) і гепатобіліарної системи (ГБС).

Матеріали та методи. Проведено комплексне обстеження 50 дітей і 50 дорослих із НВТ. У 1 групу (n=50) увійшли діти з НВТ, а 2 групу склало 50 дорослих із НВТ та ураженням органів травлення. У контрольну групу 1 (К-1) ввійшло 20 дітей відповідного віку. У контрольну групу 2 (К-2) ввійшло 20 практично здорових осіб. Обстеженим визначено рівні вітамінів групи В (В1, В6, В9, В12) та D₃у сироватці крові.

Результати досліджень. У дитячому віці при НВТ достовірно частіше діагностовано ураження ВВ ШКТ, тоді як у дорослих виявлено достовірне збільшення частоти ураження ГБС. У дітей (1 група) встановлено дефіцит рівня вітаміну D₃(достовірне його зменшення до 17,5±0,4 нг/мл при нормі 42,8±1,3 нг/ мл у К-1 групи – p<0,001). Рівень вітамінів В1 та В6 у сироватці як у дітей, так і в дорослих був меншим за такі дані у контрольних груп. Проте більш виражені відхилення від норми діагностовано серед дорослих. У дорослих осіб із НВТ діагностовано достовірне зменшення вітаміну В9 (до 3,5±0,8 нг/мл при нормі 15,3±1,8 нг/мл у К-2 групи – p<0,001).

Висновки. У обстежених із НВТ виявлено відмінність між характером ураження органів травлення залежно від віку пацієнтів, а саме – у дітей переважає функціональна патологія ВВ ШКТ та ГБС, тоді як серед дорослих частіше виявлено запальні та виразкові ураження ВВ ШКТ, а також формування метаболічно-асоційованої жирової хвороби печінки та жовчнокам’яна хвороба. У дітей із НВТ встановлено дефіцит вітаміну D₃в організмі, тоді як у дорослих – лише його недостатність. У обстежених як дитячого, так і дорослого віку виявлено зниження рівнів вітаміну В1 та В6 у сироватці крові, тоді як значне достовірне зниження рівнів вітаміну В9 та В12 діагностовано лише серед дорослих осіб із НВТ. Зниження та дефіцит вітамінів групи В та D₃в організмі корелює із ураженням ВВ ШКТ та ДЖВШ незалежно від віку обстежених пацієнтів.

ВПЛИВ КЕСАРЕВОГО РОЗТИНУ НА РОЗВИТОК БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ У ДІТЕЙ

О. В. Дебрецені — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Бронхіальна астма (БА) є одним із найпоширеніших хронічних захворювань дитячого віку. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на астму страждає приблизно 10% дітей у розвинених країнах, і ця цифра продовжує зростати. Одним із потенційних факторів ризику, що активно вивчається протягом останніх десятиліть, є спосіб народження дитини, зокрема кесарів розтин (КР).

Мета дослідження. Проаналізувати сучасні наукові дані щодо зв’язку між кесаревим розтином і ризиком розвитку бронхіальної астми у дітей, з акцентом на можливі механізми цього впливу та результати великих епідеміологічних досліджень і метааналізів.

Матеріали та методи. Проведено аналіз наукових літературних джерел як зарубіжних, так і вітчизняних за темою: вплив кесаревого розтину на розвиток бронхіальної астми у дітей. Даний аналіз був здійснений на основі інформаційного пошуку в бібліографічних базах даних: Web of Science, Scopus, Pub Med, American College of Physicians (ACP), Springer, Acronym Finder, ACP Journal Club.

Результати досліджень. Аналіз сучасних літературних даних свідчить про наявність статистично значущого зв’язку між кесаревим розтином та підвищеним ризиком розвитку бронхіальної астми у дітей. Найпереконливіші результати отримані у великих когортних дослідженнях і метааналізах, які демонструють стабільну асоціацію, особливо у випадку планового кесаревого розтину без початку пологової діяльності. Основними механізмами, що потенційно лежать в основі цього зв’язку, є порушення мікробіоти новонародженого, зміни імунної відповіді, зниження частоти грудного вигодовування, а також особливості адаптації дихальної системи. Водночас необхідно враховувати можливий вплив конфаундерів, зокрема спадкової схильності до алергічних захворювань, перинатальних ускладнень, соціальних і поведінкових факторів.

Висновки. З огляду на постійне зростання частоти кесаревих розтинів у світі та потенційні довгострокові наслідки для здоров’я дитини, доцільно дотримуватись обґрунтованого підходу до вибору способу розродження. Подальші дослідження з урахуванням генетичних, мікробіологічних і соціальних чинників є необхідними для глибшого розуміння причинно-наслідкового зв’язку між КР і розвитком бронхіальної астми.

МАРКЕРИ АКТИВНОСТІ ІНФЕКЦІЙНО-ЗАПАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЗАЛЕЖНО ВІД ТЯЖКОСТІ ПЕРЕБІГУ НЕГОСПІТАЛЬНОЇ ПНЕВМОНІЇ

В. М. Дудник — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Негоспітальна пневмонія залишається однією з головних причин інфекційної захворюваності та госпіталізації дітей, особливо в осінньо-зимовий період. Через варіабельність клінічних проявів тяжкої пневмонії зростає значення лабораторних маркерів запалення, що дозволяють об’єктивізувати стан пацієнтів.

Мета дослідження. Встановити зв’язок між рівнями лабораторних маркерів інфекційно-запального процесу та тяжкістю перебігу НП у дітей, з урахуванням віку, статі та наявності ускладнень.

Матеріали та методи. Обстежено 389 дітей віком 5–18 років, із яких 349 – основна група, поділена на ретроспективну та проспективну підгрупи, і 40 – контрольна група практично здорових дітей. Визначали рівні лейкоцитів, ШОЕ, С-реактивного білка (СРБ), лактату, інтерлейкінів-1 та -6, проводили аналіз залежності показників від клінічних характеристик.

Результати досліджень. У дітей із НП зареєстровано достовірне підвищення більшості маркерів запалення порівняно з контрольною групою. При тяжкому перебігу відзначено вірогідне зростання рівнів ШОЕ (+29,8%), СРБ (+28,2%) та лактату (+29,0%), при цьому лише лактат виявив помірний кореляційний зв’язок із тяжкістю (r=0,44; p<0,001) та продемонстрував найвищу прогностичну здатність за ROCаналізом (AUC=0,76). Простежувалися функціональні ускладнення з боку гепато-біліарної системи та більш показові – з боку бронхо-легеневої системи. Ускладнення, зокрема абсцес і ателектаз, асоціювалися з підвищенням ШОЕ та СРБ. ІЛ-1, ІЛ-6 та лейкоцити не мали достовірного зв’язку з тяжкістю перебігу.

Висновки. Найбільш інформативними маркерами тяжкості перебігу НП у дітей є рівні лактату, ШОЕ та СРБ. Виявлено вікові особливості запальної відповіді, що слід враховувати при клінічному обстеженні. Отримані результати можуть бути використані для створення прогностичної моделі з метою раннього виявлення ризику несприятливого перебігу захворювання.

АНАЛІЗ ТРОМБОЦИТАРНИХ ІНДЕКСІВ У ДІТЕЙ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ В СИСТЕМІ ГЕМОСТАЗУ, ІНДУКОВАНИМИ ГЕРПЕТИЧНОЮ ІНФЕКЦІЄЮ, ТА ЇХ ЗВ’ЯЗОК ІЗ ПОКАЗНИКАМИ АКТИВНОСТІ ЗАПАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

В. М. Дудник — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Порушення системи гемостазу у дітей, спричинені герпетичною інфекцією, є актуальною проблемою сучасної педіатрії. Одним із важливих показників стану гемостазу є тромбоцитарні індекси, які характеризують морфофункціональні особливості тромбоцитів та їхню активність у процесах згортання крові. Вивчення взаємозв’язку між тромбоцитарними індексами та показниками активності запального процесу є важливим для розуміння патогенезу змін у системі гемостазу та прогнозування можливих ускладнень.

Метою дослідження було провести аналіз тромбоцитарних індексів у дітей із порушеннями в системі гемостазу, індукованими герпетичною інфекцією, та їх зв’язок із показниками активності запального процесу.

Матеріали та методи. Для досягнення мети нами було обстежено 100 дітей віком від 0 до 18 років на базі онкогематологічного відділення КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної ради». З метою порівняння нами було обстежено 40 практично здорових дітей. Усім обстеженим проводилося визначення тромбоцитарних індексів (MPV, PCT, PDW та P-LCR), рівня СРП, ІЛ-1 та ІЛ-6 та ендотеліну-1.

Результати досліджень. Проведений аналіз тромбоцитарних індексів у дітей із порушеннями в системі гемостазу, індукованими герпетичною інфекцією показав вірогідну (р≤0,001) різницю таких тромбоцитарних індексів, як MPV, PCT, PDW та P-LCR із здоровими дітьми у (1,71–4,57) разу.

Також визначено зміни тромбоцитарних індексів залежно від ступеня тяжкості порушень гемостазу: індекси MPV і PDW були в (2,27–2,9) разу та (2,27–2,87) разу відповідно нижчими у дітей із тяжкими порушеннями, порівняно із тими, хто мали легкий перебіг, а індекси PCT та P-LCR – у (1,59–3,00) разу та (1,37–1,44) разу відповідно вищими при тяжких порушеннях. Встановлено зв’язок тромбоцитарних індексів із показниками активності запального процесу. Так, встановлено, що у дітей, які мали рівні СРП, ІЛ-1 та ІЛ-6 у межах IV квартилю значення MPV і PDW вірогідно (р≤0,05) знижувались, а PCT та P-LCR підвищувались порівняно з тими дітьми, які мали рівні СРП, ІЛ-1 та ІЛ-6 у межах І квартилю.

Висновки. Проведений аналіз тромбоцитарних індексів у дітей із порушеннями в системі гемостазу, індукованими герпетичною інфекцією, встановив зв’язок із показниками активності запального процесу

ДИНАМІКА ПОШИРЕНОСТІ РОЗРОДЖЕННЯ МЕТОДОМ ПЛАНОВОГО КЕСАРЕВОГО РОЗТИНУ З 2015 ПО 2019 РОКИ В СВІТІ З УРАХУВАННЯМ ВНЕСКУ РІЗНИХ АКУШЕРСЬКИХ ГРУП

О. Є. Абатуров — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Кесарів розтин (КР) визначається як розродження плода через відкритий розріз черевної порожнини та розріз матки, що проводиться у випадках, коли природні пологи є неможливими або становлять небезпеку для матері та/або дитини.

Мета дослідження: проаналізувати й дослідити зміни в поширеності розродження методом планового кесаревого розтину в світі з 2015 по 2019 роки та оцінити внесок різних акушерських груп у рівень загального показника КР.

Матеріали та методи. Було проведено інформаційний пошук 52 рандомізованих клінічних досліджень у базах даних Scopus, PubMed, CINAHL, Cochrane Library та WHO. Для визначення внеску різних акушерських груп у рівень загального показника КР було використано шкалу Системи класифікації 10 груп Робсона (Robson Ten Group Classification System – TGCS).

Результати досліджень. Показник КР подвоївся за останні 10 років до 21%, а середньорічний показник збільшився на 3,7%. Призначення кесаревого розтину значно варіює: від 5% пологів у регіонах Африки до 42,8 % у регіонах Латинської Америки та Карибського басейну. Якщо вказана тенденція буде збережена, то до 2030 року приблизно 28,5% жінок у світі народжуватимуть шляхом КР, із яких 33,5 мільйона щорічно у країнах із низьким та середнім рівнем доходу. За допомогою TGCS було з’ясовано, що у більшості країн світу індукція пологів, завдяки КР, зросла в групі 2a (первородні, одноплідна вагітність >=37 тижнів, індуковані пологи) та 4a (повторнонародні без рубця на матці, одноплідна вагітність >=37 тижнів, індуковані пологи), тоді як в групі 8 (багатоплідна вагітність) зменшилася.

Висновки. У більшості країн світу загальна поширеність кесаревого розтину представлена вищими показниками, порівняно з рекомендованим ВООЗ діапазоном. Саме тому медичним працівникам слід приділяти особливу увагу зміцненню послуг антенатального ведення вагітних жінок.

ГЕПАТОТРОПНИЙ ВПЛИВ ВІРУСІВ У ДІТЕЙ, ГОСПІТАЛІЗОВАНИХ ІЗ ПРИВОДУ ТЯЖКИХ ГРИПОПОДІБНИХ ІНФЕКЦІЙ ТА ГОСТРОГО БРОНХІОЛІТУ

О. К. Колоскова — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Цитопатогенний вплив гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) на системи нереспіраторних органів завжди викликає цікавість дослідників з огляду на високий ризик розвитку ускладнень, які погіршують прогноз виразніше ніж власне респіраторна інфекція. Особливе значення це має для дитячого віку через низку анатомо-фізіологічних особливостей, які свідчать про обмежені функціональні здатності імунної та детоксикаційної систем. Вплив респіраторних вірусів на стан гепатобіліарної системи і пов’язаний із цим ризик розвитку печінкової дисфункції викликає найбільший інтерес.

Мета дослідження. Дослідити у госпіталізованих дітей супутнє ураження печінки при гострому вірус-індуковоному запальному процесі верхніх або нижніх відділів респіраторного тракту, шляхом оцінки тестів стандартної печінкової біохімічної панелі.

Матеріали та методи. У період із 2022 по 2025 рік було обстежено 276 дітей різного віку. У результаті комплексного лабораторного дослідження 51 дитині верифіковано перебіг гострої респіраторної інфекцій верхніх дихальних шляхів множинної локалізації, ці діти сформували І клінічну групу. Гострий бронхіоліт або бронхіт діагностовано у 36 пацієнтів (ІІ група). До складу ІІІ клінічної групи увійшло 190 хворих, в яких підтверджено наявність позалікарняної неускладненої пневмонії. В умовах стаціонару дітям проводився комплекс необхідних лабораторних досліджень, які включали оцінку біохімічних маркерів функції печінки у процесі лікування, що відповідає рутинному набору стаціонарного моніторингу

Результати досліджень. Порівняльний аналіз наведених біохімічних показників свідчить про статистично достовірні відмінності у результатах визначення внутрішньо печінкових ферментів наприкінці лікування у хворих на пневмонію, порівняно до дітей І клінічної групи. Так, після проведеного лікування рівень активності АлАТ у дітей ІІІ групи порівняно до хворих з інфекціями верхніх дихальних шляхів був вищим у 2,6 разу (p=0,05), а рівень АсАТ – вищим у 1,8 разу. Проведений кореляційний аналіз продемонстрував наявність сильного позитивного кореляційного зв’язку (r=0,98, p<0,05) тривалості днів перебування у відділенні інтенсивної терапії хворих на бронхіоліт із активністю АлАТ у сироватці їх крові. Також виявлені закономірності серйознішого ураження функцій печінки при гострому вірусному бронхіоліті відображувалися і у статистично значущих відмінностях в окремих показниках коагуляційного каскаду.

Висновки. У дітей, хворих на тяжкі форми гострих грипоподіних вірусних інфекцій, спостерігаються супутні зміни у лабораторних показниках функції печінки, які в середньому не перевищують референсні значення, але під впливом проведеного лікування статистично достовірно знижуються. У немовлят із гострим бронхіолітом редукція сироваткових маркерів гепатоцитолізу під впливом проведеного лікування менш виразна. У процесі лікування дітей із позалікарняною пневмонією серед лабораторних маркерів функції печінки досягається лише статистично вірогідна редукція рівня білірубінемії. При поступленні до стаціонару в дітей із ураженням нижніх дихальних шляхів порівняно до хворих із інфекційним запаленням верхніх відділів респіраторного тракту існує ризик підвищення глікемії крові понад 5,5 ммоль/л: АР=19%, ВР=2,11 (95% ДІ 1,1–4,5), СШ=1,4 (95% ДІ 0,8–2,6). У цей час середній показник протромбінового часу у дітей із запаленням верхніх дихальних шляхів перевищує верхню межу норми, а в кожного четвертого хворого (27,8%) на гострий бронхіоліт показник протромбінового індексу перевищує 90%.

МОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАРОДОНТИТУ ПРИ РЕВМАТИЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ

І. І. Лучин — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Пародонтит – це хронічне запальне захворювання, що виникає внаслідок дії дисбіотичних мікробних біоплівок і призводить до прогресуючого руйнування опорних структур зуба, відомих як пародонт. Цей деструктивний процес характеризується чіткими морфологічними та гістопатологічними стадіями.

Мета дослідження: визначити морфологічні характеристики пародонту при специфічних ревматичних захворюваннях.

Матеріали та методи. У дослідженні брали участь 33 хворих (5 чоловіків і 28 жінок), вікова група від 25 до 55 років (середній вік склав 42,1 року).

Результати досліджень. Ротова порожнина діє як постійний резервуар запального навантаження, потенційно ініціюючи або посилюючи системні аутоімунні реакції. Це перетворює розуміння пародонтиту з локальної стоматологічної проблеми на значний чинник загального системного здоров’я та патогенезу захворювань.

Висновки. В основі пародонтиту при ревматичних захворюваннях, окрім аутоімунних агресій, при системних хворобах завжди присутній судинний компонент у вигляді екстравазальної або інтравазальної комперсії мікросудин пародонта.

Кесарів розтин при доношеній вагітності: віддалені наслідки для матері й дитини

O. O. Korchynska — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Кесарів розтин (КР) є однією з найпоширеніших акушерських операцій у світі з тенденцією до зростання. В Україні, як і в багатьох країнах, спостерігається збільшення частоти КР, що викликає занепокоєння через можливі віддалені наслідки для матері і доношеного новонародженого. Незважаючи на ефективність кесаревого розтину в запобіганні гострим ускладненням під час пологів, існує потреба в оцінці його довгострокового впливу на здоров’я матері та дитини.

Мета дослідження. Вивчити віддалені наслідки кесаревого розтину при доношеній вагітності для матері й новонародженого, а також систематизувати сучасні дані щодо впливу КР на здоров’я у довгостроковій перспективі.

Матеріали та методи. У дослідженні використано методи бібліографічного та контент-аналізу наукових джерел, порівняльного аналізу і синтезу інформації, із пріоритетом на масштабні огляди, метааналізи та рандомізовані дослідження останніх п’яти років, що висвітлюють частоту КР та його віддалені наслідки для матері й дитини.

Результати досліджень. Віддалені наслідки кесаревого розтину у матерів включають підвищений ризик формування внутрішньоматкових спайок і рубцевих змін, збільшення частоти інфекційних ускладнень (ендометрит, інфекції сечовивідних шляхів), тромбоемболічних подій, порушень менструального циклу, хронічного тазового болю, зниження фертильності, післяпологової депресії та хронічної втоми.

У новонароджених, що з’явилися на світ шляхом КР, частіше спостерігаються алергічні захворювання, респіраторні інфекції, порушення функції травлення, надмірна маса тіла, порушення імунної відповіді, проблеми зі сном і когнітивні відхилення. Ці фактори знижують якість життя і потребують подальшого медико-соціального моніторингу.

Висновки. 1. Кесарів розтин при доношеній вагітності асоціюється з підвищеним ризиком внутрішньоматкових спайок, інфекційних ускладнень, тромбоемболій, порушень менструального циклу, зниження фертильності та психологічних розладів у матері. 2. У доношених новонароджених після кесаревого розтину частіше трапляються алергічні хвороби, респіраторні інфекції, порушення травлення, надмірна маса тіла, порушення сну та когнітивні порушення. 3. Необхідний обґрунтований підхід до планування кесаревого розтину, а також раннє виявлення і профілактика ускладнень у матері й дитини з метою покращення їхнього довгострокового здоров’я.

ОСОБЛИВОСТІ ЗМІНИ РІВНЯ ВІТАМІНУ D3 У ДІТЕЙ ІЗ РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРА ПРИ НЕАЛКОГОЛЬНІЙ ЖИРОВІЙ ХВОРОБІ ПЕЧІНКИ, МОЖЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ КОМПЛЕКСНИМ ПРОБІОТИЧНИМ ЗАСОБОМ

М. М. Орос — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Серед захворювань печінки неалкогольна жирова хвороба печінки (НАЖХП) є епідемією світового масштабу, що вражає близько 25% дорослих і 8% дітей у західних країнах.

Мета дослідження. Вивчити особливості зміни рівня вітаміну D3 у сироватці крові на тлі дисбіозу товстої кишки та їх динаміку при комплексному лікуванні із використанням пробіотичного засобу у дітей із розладами аутистичного спектра (РАС) та порушенням мовленнєвого розвитку (ПМР) при НАЖХП.

Матеріали та методи. У дослідження включено 96 дітей із НАЖХП із РАС і ПМР. Дітям визначено рівень вітаміну D3 та оцінено ступінь дисбіозу товстої кишки. Дітей із НАЖХП і РАС із ПМР розподілено на дві клінічні групи: до І групи (n=50) включили дітей, яким призначено препарат, що в 1 таблетці містить не менше 10⁸ життєздатних бактерій Lactobacillus reuteri DSM 17938 та 10 мкг (400 МО) вітаміну D3. Дітям із ІІ групи (n=46) призначено препарат, до складу якого входить лише Lactobacillus reuteri DSM 17938.

Результати досліджень. Виявлено більшу ефективність щодо динаміки дисбіотичних змін у дітей на НАЖХП із РАС і ПМР саме пробіотичного засобу, до складу якого входить також і вітамін D3. У І групі обстежених після лікування встановлено достовірне збільшення дітей із відсутністю дисбіотичних змін (на 7,2 % – р<0,05), що супроводжувалось зменшенням кількості дітей із ІІ ст. дисбіозу товстої кишки (на 12,4 % – р<0,05). До лікування в обох групах дітей встановлено недостатність вітаміну D3 у сироватці крові. Проведена терапія із застосування пробіотичного засобу, що містить також вітамін D3, сприяла достовірному збільшенню даного вітаміну у дітей після місячного курсу терапії (на 18,2±0,8 нг/мл), тоді як у дітей ІІ групи суттєвих змін у його рівні не визначено.

Висновки. У 52,1 % дітей, хворих на НАЖХП з РАС і ПМР, виявлено непереносимість лактози (С/С тип поліморфізму гену МСМ6). Призначення проіботичного комплексу, що містить Lactobacillus reuteri Protectis та вітамін D3, є ефективним методом для нормалізації не лише дисбіодичних змін, а й для збільшення рівня вітаміну D3 у сироватці крові у дітей на НАЖХП із РАС і ПМР.

КОМПЛЕКСНИЙ АНАЛІЗ КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНИХ МАРКЕРІВ ПРИ ЦИРОЗІ ПЕЧІНКИ РІЗНОЇ ЕТІОЛОГІЇ

Л. Б. Прилипко — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Цироз печінки залишається однією з провідних причин захворюваності та смертності у світі, зумовлюючи значне зниження якості життя та потребує тривалої медичній допомоги. Актуальність вивчення цього стану зумовлена його прогресуючим перебігом, багатофакторною етіологією та недостатньою ефективністю наявних методів патогенетичної терапії.

Мета дослідження: проведення порівняльного аналізу клініко-лабораторних ознак цирозу печінки різної етіології: алкогольної, вірусної та аутоімунної.

Матеріали та методи. У дослідження включено 85 пацієнтів, розподілених на три групи відповідно до етіологічного чинника. Проаналізовано показники загального та біохімічного аналізу крові, коагулограми, а також оцінено клінічні симптоми.

Результати досліджень. Клінічно аутоімунний цироз супроводжувався більш частими проявами жовтяниці, асциту та печінкової енцефалопатії. Встановлено, що у пацієнтів з аутоімунним цирозом печінки спостерігаються суттєві зміни в гемограмі: зниження рівнів еритроцитів, гемоглобіну та тромбоцитів, що свідчить про системний характер ураження кровотворної тканини. Цитолітичний синдром був найвиразнішим при аутоімунному цирозі, що патогенетично пояснюється інтенсивним імунозалежним некрозом гепатоцитів. Холестатичний синдром також був максимально вираженим у цій групі, про що свідчить статистично значиме підвищення рівнія загального білірубіну та ГГТФ. У пацієнтів із вірусним цирозом відзначався найнижчий рівень загального білка, що вказує на суттєвіше зниження білковосинтетичної функції печінки. Показники коагулограми характеризувались найгіршою динамікою у пацієнтів з аутоімунним цирозом, що може бути пов’язано як із масивним ураженням паренхіми, так і з дефіцитом вітаміну K унаслідок холестазу.

Висновки. Аутоімунний генез цирозу печінки характеризується агресивнішим перебігом із глибшими порушеннями функціональних можливостей печінки порівняно з алкогольним і вірусним.

СУЧАСНІ МЕТОДИ НЕІНВАЗИВНОЇ ОЦІНКИ МЕТАБОЛІЧНО АСОЦІЙОВАНОЇ СТЕАТОТИЧНОЇ ХВОРОБИ ПЕЧІНКИ У ДІТЕЙ

О. А. Пушкаренко — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Метаболічно асоційована стеатотична хвороба печінки (МАСХП) у дітей є актуальною проблемою сучасної педіатрії через зростання її поширеності, пов’язаної з ожирінням та метаболічними порушеннями. Своєчасна діагностика захворювання потребує застосування неінвазивних методів, серед яких важливу роль відіграє ультразвукова стеатометрія для кількісної оцінки жирової інфільтрації печінки. Додаткове використання метаболічних маркерів дозволяє підвищити точність оцінки стану печінки та ризику прогресування патології.

Мета дослідження – оцінка поширеності та стадіювання МАСХП серед підлітків з надмірною масою тіла за допомогою неінвазивних методів діагностики, а також аналіз метаболічних кореляцій та ефективності втручань, спрямованих на зміну способу життя.

Матеріали та методи. До дослідження було включено 42 дитини віком 12–18 років з надмірною вагою. Діагностику МАСХП проводили за допомогою ультразвукової стеатометрії, зсувно-хвильової еластографії та біохімічних показників функції печінки. Кореляційний аналіз проводився для оцінки метаболічних факторів, включаючи ІМТ, ліпідний профіль, інсулінорезистентність (індекс HOMA) та рівень мікроелементів. Було впроваджено шестимісячну програму корекції способу життя, що включала модифікацію дієти, регулювання фізичної активності та психологічну підтримку. Проводився моніторинг змін ступеня стеатозу та метаболічних показників до та після.

Результати досліджень. На початковому етапі у 88% учасників виявлено МАСХП, з них 52,4% – стадії S1, 35,7% – стадії S2 і 11,9% – стадії S3. У жодного пацієнта не було виявлено фіброзу. Стеатоз I стадії був безсимптомним, тоді як II і III стадії були пов’язані з порушенням метаболізму, інсулінорезистентністю та дефіцитом мікроелементів. Після втручання спостерігалося значне зменшення накопичення печінкового жиру, при цьому коефіцієнт ослаблення зменшився на 40%. У пацієнтів зі стадією S3 відзначено покращення рівня тригліцеридів, чутливості до інсуліну та нормалізацію печінкових ферментів.

Висновки. Стеатометрія є ефективним неінвазивним методом діагностики ранньої стадії МАСХП. Втручання на рівні стилю життя, включно з корекцією дієти, фізичною активністю та психологічною підтримкою значно покращують стан печінки та метаболічні параметри у підлітків. Раннє виявлення та лікування МАСХП мають вирішальне значення для запобігання прогресуванню захворювання та пов’язаних із ним метаболічних ускладнень у дорослому віці.

ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФІЧНІ ПАТЕРНИ ГОСТРОЇ ОКЛЮЗІЇ КОРОНАРНИХ АРТЕРІЙ

М. М. Росул — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Гострий інфаркт міокарда (ІМ) залишається провідною причиною смертності та захворюваності у всьому світі й вимагає своєчасної діагностики та проведення відповідної тактики лікування.

Мета дослідження: звернути увагу фахівців на патерни, які за відсутності підйому сегмента ST на електрокардіограмі (ЕКГ) можуть відображати оклюзію коронарної судини.

Матеріали та методи. Аналіз даних літературних джерел щодо результатів існуючих досліджень синдромів і патернів, які вважаються еквівалентом гострого інфаркту міокарда (ІМ) із підйомом сегмента ST (STEMI).

Результати досліджень. Понад 25% гострих оклюзій коронарних артерій не відповідають традиційним ЕКГ критеріям гострого ІМ з елевацією сегмента ST, що призводить до затримки реваскуляризації та пов’язано з підвищеною смертністю. Синдроми Велленса, де Вінтера, патерн Аслангера та ЕКГ-патерн при ураженні стовбура лівої коронарної артерії, згідно з проведеними дослідженнями, є гострими коронарними синдромами високого ризику, їх своєчасне виявлення має важливе діагностичне та прогностичне значення. Зміни на ЕКГ, які супроводжують дані синдроми і патерни, на жаль, часто недооцінюються лікарями, оскільки більшість практикуючих лікарів керуються класичним алгоритмом діагностики гострого коронарного синдрому. Проте вони вважаються еквівалентом гострого ІМ із підйомом сегмента ST і вказують на гостру коронарну оклюзію, що вимагає негайної реперфузії.

Висновки. Розпізнавання ЕКГ-патернів (за відсутності підйому сегмента ST), які можуть бути пов’язані з повністю закупореною судиною за даними коронароангіографії, є потенційно клінічно важливим і дозволить вчасно провести ранню реваскуляризацію та реперфузію у даної когорти хворих і покращити їх прогноз.

КЕСАРІВ РОЗТИН ТА ЙОГО ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СИНДРОМУ РЕСПІРАТОРНОГО ДИСТРЕСУ В НОВОНАРОДЖЕНИХ

Є. С. Сірчак — 2025-11-19

актуалізує питання їхнього впливу на розвиток РДС. Відмінності між кесаревим розтином і вагінальними пологами зумовлюють різні адаптаційні механізми дихальної системи новонароджених.

Мета дослідження. Проаналізувати взаємозв’язок між кесаревим розтином і ризиком розвитку синдрому респіраторного дистресу в новонароджених, визначити фактори, які впливають на перебіг і наслідки патології.

Матеріали та методи. Проведено аналіз літературних джерел як зарубіжної, так і вітчизняної наукової літератури за останні десять років та проаналізовано клінічні дослідження, мета-аналізи та систематичні огляди, що оцінювали зв’язок між методом розродження та частотою розвитку РДС, на основі інформаційного пошуку у бібліографічних базах даних: Web of Science, Scopus, PubMed, Springer, Acronym Finder, ACP Journal Club, Medscape.

Результати досліджень. Дані літератури підтверджують, що кесарів розтин, особливо без початку пологової діяльності, асоціюється з підвищеним ризиком розвитку РДС. Це пов’язано з недостатнім вивільненням гормонів стресу та неповним видаленням рідини з легень. Водночас своєчасне застосування антенатальних стероїдів, вибір оптимального терміну операції та проведення неонатального моніторингу дозволяють зменшити ризики.

Висновки. Необхідність диференційованого підходу до планування кесаревих розтинів є очевидною. Оптимізація тактики ведення пологів і своєчасна профілактика ускладнень можуть значно знизити частоту респіраторних проблем у новонароджених.

НЕЙРОПСИХОМЕТРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРИ ДИСБІОЗІ ТОВСТОЇ КИШКИ У ХВОРИХ НА ЖОВЧНОКАМ’ЯНУ ХВОРОБУ ПРИ МЕТАБОЛІЧНОАСОЦІЙОВАНІЙ ЖИРОВІЙ ХВОРОБІ ПЕЧІНКИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇХ КОРЕКЦІЇ

Є. С. Сірчак — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Поширеність як неалкогольної жирової хвороби печінки (НАЖХП), так і жовчнокам’яної хвороби (ЖКХ) зростає в розвинених країнах, що збігається з епідемією ожиріння та метаболічного синдрому.

Мета дослідження. Оцінити особливості нейропсихометричних порушень при дисбіозі товстої кишки (ДТК) у хворих на ЖКХ при НАЖХП/метаболічно-асоційованій жировій хворобі печінки (МАЖХП) та їх динаміки на фоні комплексного лікування.

Матеріали та методи. Нами обстежено 84 хворих із ЖКХ при МАЖХП. Хворих розподілено на дві групи залежно від методу лікування: в І групу (n=40) ввійшли пацієнти на ЖКХ при МАЖХП, які крім базисної терапії (БТ) додатково отримували препарат вітаміну В6 та магнію; ІІ група (n=44) хворих окрім БТ додатково отримували препарат вітаміну В6, магнію у поєднанні із мелатоніном протягом 1-го місяця. До та після проведеного лікування хворим проведена оцінка кількісного та якісного складу мікрофлори товстої кишки (ТК), а також виконано нейропсихометричне тестування.

Результати досліджень. У хворих на ЖХК при МАЖХП встановлено зменшенням кількості біфідо- та лактобактерій, а також E.coli з нормальними ферментативними властивостями, що супроводжувалося збільшенням числа патогенної та умовно-патогенної мікрофлори у фекаліях (гемолітичної форми E.coli, Enterobacter, Citrobacter, Staphylococcus, Clostridium, грибів роду Candida, а також Klebsiella). Результати психометричного тестування свідчать про когнітивний дефіцит, зниження па’яті, порушення здатності щодо концетнтрації, а також тривожні розладу переважно мінімального та середнього ступеня вираженості у хворих із ЖКХ при МАЖХП. Комплексна терапія із використанням пробіотика у поєднанні з препаратом, до складу якого входить вітамін В6, магній і мелатонін є ефективним методом лікування даних пацієнтів.

Висновки. У хворих із ЖКХ при МАЖХП встановлено зміни когнітивної сфери, а також психоемоційного стану, що виникають на фоні виражених дисбіотичних зміни товстої кишки. Комплексна терапія із використанням пробіотичного засобу у поєднанні із препаратом, до складу якого входить вітамін В6, магній і мелатонін є ефективним методом для корекції не лише кількісного та якісного складу мікрофлори ТК, але також сприяє зменшенню ознак когнітивного дефіциту та нормалізує психоемоційну сферу при ЖКХ у хворих на МАЖХП.

АСПЕКТИ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ

Н. В. Сочка — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Артеріальна гіпертензія (АГ) – захворювання, яке починається ще в дитячому віці та посідає одне з провідних місць у структ урі загальної захворюваності. Частота даного захворювання значно зростає, що пов’язано зі значною поширеністю факторів ризику.

Мета дослідження: ознайомити практикуючих лікарів із сучасними даними про діагностику та лікування артеріальної гіпертензії у дитячому та підлітковому віці з метою своєчасності та покращення якості надання медичної допомоги.

Матеріали та методи. Проведено аналіз літературних джерел, використовуючи бази даних Pubmed, Up-to-date, Scopus, Google Scolar, Cohrane Database.

Результати досліджень. Описано та наведено особливості клінічного перебігу артеріальної гіпертензії у дітей та підлітків. Висвітлено основну діагностичну цінність анамнезу, клінічної картини, лабораторних, інструментальних методів дослідження.

Висновки. Артеріальна гіпертензія складає значну частку в структурі загальної захворюваності у дітей та підлітків і часто може передувати, супроводжувати та ускладнювати перебіг багатьох захворювань. Важливим є врахування факторів ризику, проведення ранньої діагностики АГ, обов’язкова оцінка органних змін. При проведенні діагностики потрібно враховувати імовірність реноваскулярної гіпертензії, первинного гіперальдостеронізму та моногенних захворювань при резистентній АГ. Основою профілактики розвитку ускладнень і тяжчого перебігу хвороби в дорослому віці є своєчасність діагностики та лікування дітей із підвищеним артеріальним тиском.

РЕЗУЛЬТАТИ НОВОНАРОДЖЕНИХ ПІСЛЯ КЕСАРЕВОГО РОЗТИНУ З РІЗНИМИ ВИДАМИ АНЕСТЕЗІЇ ТА ФІЗІОЛОГІЧНИХ ПОЛОГІВ: АНТРОПОМЕТРИЧНІ, БІОХІМІЧНІ ТА КЛІНІЧНІ ПОКАЗНИКИ

О. М. Горленко — 2025-11-19

Резюме. Вступ. Питання процесів адаптації у немовлят є важливою проблемою у подальшому розвиту. Шляхи народжуваності, використання хірургічних методів і виду анестезії мають важливі впливи на постнатальні показники.

Мета дослідження. Проаналізувати відмінності у неонатальній адаптації між дітьми, народженими шляхом фізіологічних пологів, кесаревого розтину під загальною та спінальною анестезією.

Матеріали та методи. Проведено порівняльний аналіз трьох груп новонароджених: плановий кесарів розтин із загальною анестезією та ШВЛ (n=49), плановий кесарів розтин зі спінальною анестезією (n=48), фізіологічні пологи (n=53). Оцінювали антропометричні характеристики, біохімічні параметри крові, показники за шкалами Апгар і NACS.

Результати досліджень. Антропометричні параметри не виявили статистично значущих відмінностей між групами (p>0,05). Біохімічні показники засвідчили підвищений рівень креатиніну та знижені концентрації глюкози у групі кесаревого розтину під загальною анестезією (p<0,05). Рівень загального білка та сечової кислоти був нижчим у новонароджених після кесаревого розтину порівняно з дітьми після фізіологічних пологів (p<0,05). Оцінка за шкалами Апгар і NACS підтвердила кращу адаптацію дітей, народжених природним шляхом (p<0,001).

Висновки. Метод розродження та вид анестезії впливають на ранню адаптацію новонароджених. Фізіологічні пологи асоціюються з більш сприятливими біохімічними та клінічними показниками у перші години та добу життя.