Проблеми клінічної педіатрії

МЕТАБОЛІЧНІ ЗМІНИ У ДІТЕЙ ЯК ДОВГОСТРОКОВІ НАСЛІДКИ КЕСАРЕВОГО РОЗТИНУ

2025-12-30T21:42:51+02:00

Резюме. Вступ. Одним із критичних періодів формування взаємодії між матір’ю та новонародженим є пологи, зокрема становлення мікробіому кишечника, імунної системи та метаболічного програмування. Під час кесаревого розтину новонароджена дитина не проходить через пологові шляхи

матері, що в свою чергу призводить до зміни початкової колонізації мікрофлори, а це може мати віддалені наслідки, наприклад, формування метаболічного профілю, чутливості до інсуліну та регуляції апетиту.

Мета дослідження. Провести аналіз літературних джерел за останні десять років і виділити дані щодо довгострокових метаболічних наслідків кесаревого розтину у дітей, взявши за основу такі механізми, як: епігенетичні зміни, мікробіом, імунометаболічні впливи та клінічні наслідки: метаболічний синдром, ожиріння, цукровий діабет 2-го типу.

Матеріали та методи. Було проведено огляд літератури з використанням баз даних Web of Science, SpringerLink, PubMed, Scopus, та ScienceDirect, період охоплення з 2010 по 2025 рік. Пошук здійснювався за ключовими словами: «кесарів розтин», «мікробіота», «метаболічне здоров’я», «ожиріння», «цукровий діабет 2-го типу», «метаболічний синдром», «мікробіота», «епігенетичне програмування», «здоров’я дитини». У дослідження увійшли оглядові статті, метааналізи, когортні дослідження та систематичні огляди, що досліджували взаємов’язок між кесаревим розтином і ризиком розвитку метаболічних порушень у дітей. Роботи з низькою вибіркою (<200 учасників), публікації без рецензування, а також звіти без доступу до повного тексту не були включені до аналізу.

Було проаналізовано 35 публікацій, що відповідали критеріям та є індексовані у Scopus або PubMed.

Результати досліджень. Низка великих когортних досліджень підтверджують статистично значущий зв’язок між таким методом родорозрішення, як кесарів розтин, і підвищеним ризиком розвитку метаболічних змін організму. Поняття «метаболічне здоров’я» визначається збалансованою взаємодією імунних, ендокринних та мікробіотичних механізмів, що забезпечують нормальний обмін речовин і регуляцію енергетичного балансу. За даними останніх метааналізів, існує підвищення ризику ожиріння у дітей, що народилися шляхом кесаревого розтину, на 20–30% порівняно з тими, хто народився вагінально. Вірогідність розвитку у дорослих цукрового діабету 2-го типу вища серед осіб, народжених через КР. Вважається, що механізм розвитку цього зв’язку полягає у зміні мікробіотичного заселення, зміни гормональної регуляції метаболізму та імунної толерантності, а також епігенетичні модифікації.

Висновки. Попри те, що кесарів розтин іноді є життєво необхідною процедурою, важливо мінімізувати необґрунтовані операції та підтримувати фізіологічні механізми адаптації новонародженого. Хірургічне родорозрішення може впливати на експресію генів, залучених у метаболічні процеси. Зокрема, спостеріга єть ся зміна рівня метилування генів, що регулюють чутливість до інсуліну та жировий обмін (наприклад, LEP, ADIPOQ, IGF2). Епігенетичні модифікації, сформовані у неонатальному періоді, можуть зберігатися протягом життя, підвищуючи схильність до метаболічних порушень. У контексті зростання поширеності ожиріння та метаболічного синдрому у дітей, вивчення цього зв’язку набуває особливої актуальності.

РЕЗЕКЦІЯ НИЖНЬОЇ ПОРОЖНИСТОЇ ВЕНИ У ХВОРИХ З ІНВАЗИВНИМ ЛІВОБІЧНИМ ПУХЛИННИМ ВЕНОЗНИМ ТРОМБОЗОМ ПРИ РАКУ НИРКИ

2025-12-30T22:18:19+02:00

Резюме. Вступ. Менша частота раку лівої нирки створює передумови до меншої кількості розробок та стратегій стосовно хірургічного лікування таких пацієнтів. У лікуванні нирково-клітинного раку (НКР), ускладненого інвазивним пухлинним венозним тромбозом перевага належить хірургічному методу, що передбачає радикальну нефректомію, тромбектомію, резекцію нижньої порожнистої вени (НПВ), протезування НПВ чи переривання венозного повернення по НПВ. Не існує єдиної стратегії у підходах до хірургічного лікування даної патології, починаючи з передопераційного етапу і закінчуючи засобами профілактики тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА), що є заволікаючим до проведення досліджень у цьому напрямку.

Мета дослідження. Розпрацювати та впровадити у клінічну практику хірургічну тактику резекції НПВ при інвазивному лівобічному пухлинному венозному тромбозі при раку лівої нирки.

Матеріали та методи. У дослідження включено 15 хворих прооперованих у Комунальному некомерційному підприємстві (КНП) «Закарпатська обласна клінічна лікарня імені Андрія Новака» та КНП «Закарпатський протипухлинний центр» у період з 2005 по 2024 рр. У всіх пацієнтів діагностовано неметастатичну пухлину лівої нирки з інвазивним пухлинним тромбозом НПВ. Вік хворих варіював від 39 до 73 років, медіана віку склала 57,8 року. Чоловіків було 11 (73,3%), жінок – 4 (26,7%). Рівень пухлинного тромбу НПВ визначали згідно з класифікацією клініки Мейо 2004 року. Пухлинний венозний тромбоз II рівня діагностовано у 8 (53,3%), III рівня – у 5 (33,3%), IV рівня – у 2 (13,3%) випадках. У 6 (40%) пацієнтів мав місце низхідний геморагічний тромбоз НПВ із поширенням на загальну клубову вену. Ретроградне поширення пухлинного тромбу в інфраренальний сегмент НПВ, ліву надниркову чи ліву гонадну вени діагностовано у 6 (40%) хворих. Усі хворі прооперовані з трансабдомінального доступу: за типом «шеврон» (9 (60%)) чи «мерседес» (6 (40%)). Засоби серцево-легеневого, вено-венозного шунтування, гіпотермії чи зупинки кровообігу не застосовувались. У 14 (93,3%) пацієнтів виконано резекцію НПВ, у одного (6,7%) – циркулярну резекцію НПВ із наступним протезуванням. Видалений сегмент НПВ замінено трубчатим протезом Gore-tex діаметром 20 мм з метою збереження кровотоку по НПВ. У 9 (60%) випадках застосовано механічну апаратну каваплікацію.

Результати досліджень. Інтраопераційної чи післяопераційної летальності не було зафіксовано. Периопераційний період перенесли усі пацієнти. У всіх випадках, після резекції НПВ було збережено циліндричну форму судини та венозне повернення по НПВ. У всіх випадках гістологічно було підтверджено негативний край резекції (R0) НПВ. У віддаленому періоді у жодному з випадків ми не спостерігали рецидив у ділянці резекції чи протезування НПВ.

Висновки. Радикальне хірургічне лікування лівобічного пухлинного венозного тромбозу можливе за умов резекції та відновлення циліндричної форми НПВ зі збереженням ламінарного кровотоку, та профілактики ТЕЛА методом механічної апаратної каваплікації.

РОЛЬ МІКРОБІОМУ В ПАТОГЕНЕЗІ МЕДИКАМЕНТОЗНОІНДУКОВАНИХ УРАЖЕНЬ КИШКІВНИКА

2025-12-30T22:30:02+02:00

Резюме. Вступ. Взаємодія між лікарськими засобами та мікробіомом кишківника є критичною, проте часто недооціненою ланкою у патогенезі медикаментозних уражень шлунково-кишкового тракту. Концепція фармакомікробіоміки дозволяє по-новому поглянути на механізми токсичності ксенобіотиків, виходячи за межі класичної фармакології.

Мета дослідження. Провести аналіз сучасних наукових даних і висвітлити роль мікробіому в патогенезі уражень кишківника, спричинених прийомом нестероїдних протизапальних засобів, інгібіторів протонної помпи, антибіотиків та хіміотерапевтичних препаратів.

Матеріали та методи. Здійснено систематичний огляд літературних джерел із наукометричних баз Scopus, Web of Science та PubMed за останні 10 років, що висвітлюють взаємозв’язок дисбіотичних змін та ятрогенних ентеропатій.

Результати досліджень. Встановлено, що кожна група препаратів має свій унікальний механізм токсичності, реалізація якого напряму залежить від мікробіому. Для нестероїдних протизапальних засобів і хіміопрепаратів (таких як іринотекан) ключовим фактором є ентерогепатична рециркуляція та реактивація глюкуронідованих метаболітів бактеріальними β-глюкуронідазами, що призводить до локального ушкодження епітелію. Прийом інгібіторів протонної помпи призводить до заселення кишківника флорою ротової порожнини та через порушення обміну жовчних кислот створює умови для інфекції C.difficile. Токсичний вплив антибіотиків, у свою чергу, зумовлений втратою продуцентів бутирату, що веде до енергетичного виснаження епітелію та порушення щільності міжклітинних контактів. Спільним для всіх груп є транслокація бактеріальних антигенів та активація прозапального каскаду TLR4/MyD88/NF-B.

Висновки. Кишкова мікробіота суттєво впливає на профіль безпеки лікарських засобів. Розуміння молекулярних механізмів взаємодії «ліки-мікробіом» обґрунтовує доцільність нових терапевтичних стратегій, таких як інгібування специфічних бактеріальних ферментів та відновлення природних захисних властивостей кишківника.

РАННЯ ВТРАТА МОЛОЧНИХ ЗУБІВ ТА ОРТОПЕДИЧНІ МЕТОДИ ЇХ ВІДНОВЛЕННЯ У ДІТЕЙ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

2025-12-30T22:37:21+02:00

Резюме. Вступ. Рання втрата молочних зубів є однією з найсерйозніших проблем сучасної дитячої стоматології. Її поширеність у світі сягає 40–60% серед дітей віком до 6 років, а в окремих регіонах перевищує 70%. Основними наслідками є порушення формування зубо-щелепної системи, розвиток аномалій прикусу, ускладнення жування, дефекти мовлення, а також психологічні проблеми.

Мета дослідження: проаналізувати причини та наслідки ранньої втрати молочних зубів, розглянути сучасні методи профілактики та оцінити ефективність застосування стандартних коронок із нержавіючої сталі для відновлення дефектів коронкової частини тимчасових зубів у дітей.

Матеріали та методи. Виконано аналіз сучасних наукових джерел за даною тематикою.

Результати досліджень. Основною причиною ранньої втрати тимчасових зубів є карієс (до 78%). Передчасна втрата призводить до зміщення зубів, порушення прорізування постійних зубів, зниження висоти прикусу та розвитку патологічного прикусу. Серед ортопедичних методів найбільш ефективним є застосування стандартних коронок із нержавіючої сталі. Вони забезпечують відновлення анатомічної форми, зберігають функцію та запобігають вторинним деформаціям.

Висновки. Використання сталевих коронок є раціональним рішенням при значних дефектах молочних зубів. Важливими залишаються профілактика та інформування батьків.

Особливості обміну амінокислот у дітей із гострими респіраторними вірусними інфекціями

2025-12-30T22:51:40+02:00

Резюме. Вступ. У дітей при ГРВІ можуть спостерігатися різноманітні ознаки під час планового медогляду, зокрема випадкове виявлення аномальних показників функції печінки, порушення обміну амінокислот, жовтяниця або гепатомегалія внаслідок дисфункції гепатобіліарної системи.

Мета дослідження. Дослідити та проаналізувати стан амінокислотного обміну при гострих респіраторних вірусних інфекціях у дітей.

Матеріали та методи. Досліджувана група складала 60 дітей із діагнозом ГРВІ та ідентифікованою аденовірусною інфекцією, які перебували на стаціонарному лікуванні в ОКІЛ КНП «Центр легеневих хвороб» Закарпатської обласної ради. Досліджувалися замінні амінокислоти (аланін і гліцин), незамінні (триптофан, метіонін, фенілаланін) та умовно незамінна амінокислота – тирозин.

Результати досліджень. Нами було проведено дослідження амінокислотного складу сироватки крові у дітей. Досліджувалися замінні амінокислоти (аланін та гліцин), незамінні (триптофан, метіонін, фенілаланін) та умовно незамінна амінокислота – тирозин. Рівні всіх досліджуваних амінокислот коливалися в межах референтних величин і мали достовірні відмінності порівняно з даними контрольної групи, зокрема: аланін (294,65±64,68 проти 430,27±55,81 мкмоль/л у контрольній групі, р₁<0,001); гліцин (228,62±47,65 проти 315,38±43,28 мкмоль/л, р₁ < 0,001); триптофан (39,74±10,53 проти 57,48±7,11 мкмоль/л, р1<0,001); метіонін (19,04±3,33 проти 26,25±4,19 мкмоль/л, р₁<0,001); фенілаланін (46,47±8,80 проти 56,40±6,93 мкмоль/л, р₁<0,001); тирозин (47,03±5,86 проти 60,35±5,18 мкмоль/л, р₁<0,001). Висновки. Проведені дослідження виявили рівні амінокислот у межах референтних величин у дітей із ГРВІ, але з достовірними зниженнями значень порівняно з даними контрольної групи.

ДІАГНОСТИЧНІ АСПЕКТИ РІВНЯ МОЛЕКУЛИ МІЖКЛІТИННОЇ АДГЕЗІЇ-1 У ДІТЕЙ ІЗ КОРОНАВІРУСНОЮ ХВОРОБОЮ ТА МУЛЬТИСИСТЕМНИМ ЗАПАЛЬНИМ СИНДРОМОМ

2025-12-30T23:15:33+02:00

Резюме. Вступ. Молекула міжклітинної адгезії-1 (ICAM-1) є маркером судинного ураження, рівень якої підвищується під час запальних процесів. У дорослих пацієнтів із COVID-19 спостерігається достовірне збільшення ICAM-1, а тяжкий перебіг захворювання асоціюється з його найвищими значеннями. Однак роль ICAM-1 у патогенезі COVID-19 та мультисистемного запального синдрому (MIS-C) у дітей залишається недостатньо вивченою.

Мета дослідження: визначення особливостей рівня ICAM-1 у дітей із COVID-19 та MIS-C, аналіз віково-статевих відмінностей і встановлення діагностичного порогового значення.

Матеріали та методи. У дослідження включено 200 дітей із коронавірусною хворобою (легкий перебіг − 106, середньої тяжкості – 72, тяжкий – 22) та 40 дітей із MIS-C. Рівень розчинного ICAM-1 визначали методом ELISA із застосуванням тест-системи Elabscience® Human ICAM-1/CD54 (Catalog No: E-EL-H6114).

Результати досліджень. Рівень ICAM-1 у дітей із MIS-C був достовірно вищим порівняно з групою з легким перебігом COVID-19: 3,22 (2,57; 4,33) нг/мл проти 2,45 (1,91; 2,96) нг/мл (p<0,05). Вік пацієнта виз начав тяжкість COVID-19, тоді як для MIS-C провідним чинником був рівень ICAM-1: підвищення на 1 нг/мл збіль шувало ймовірність розвитку MIS-C майже вдвічі (ВШ=1,97). Рівень ICAM-1 >2,99 нг/мл виявився діагнос тично значущим для MIS-C (AUC=0,735, p=0,006).

Висновки. Отже, у дітей із MIS-C спостерігається значне підвищення ICAM-1, що відображає активацію ендотелію та інтенсивну запальну відповідь. Встановлене порогове значення ICAM-1 може слугувати додатковим параклінічним маркером для діагностики MIS-C.

Фактори, що впливають на бактеріальне навантаження Helicobacter Pylori у дітей із захворюваннями верхніх відділів шлунково-кишкового тракту

2025-12-30T23:25:50+02:00

Резюме. Вступ. Попри географічні відмінності, поширеність H. pylori (HP) у світі залишається високою [1]. Згідно з систематичними оглядами, до 2020 року рівень інфікування серед дорослих знизився до 43%, тоді як серед дітей він становить 32,3% і не має тенденції до зниження [2]. З огляду на роль HP у хронізації гастродуоденальних захворювань, удосконалення діагностики та лікування цієї інфекції в педіатрії залишається актуальним [3,4].

Мета дослідження. Дослідити фактори, що впливають на ступінь бактеріального навантаження Н. Pylori у дітей із захворюваннями верхніх відділів шлунково-кишкового тракту.

Матеріали та методи. У дослідження включено 158 пацієнтів віком від 4 до 17 років. До підгрупи 1 увійшли 65 дітей із бактеріальним навантаженням «1», до підгрупи 2 увійшли 73 дитини – бактеріальне навантаження оцінено як «2», «3». Для діагностики було проведено ендоскопічне дослідження, лабораторне та гістологічне дослідження.

Результати досліджень. Встановлено, що у дітей 2 підгрупи була більша частота скарг, пов’язаних із порушенням моторики верхніх відділів ШКТ, відносно 1 підгрупи. Скарги на слабкість і швидку втомлюваність частіше турбували дітей 1 підгрупи. Встановлено помірну позитивну кореляцію між рівнем гемоглобіну та бактеріальним навантаженням. Визначено наявність сильного позитивного взаємозв’язку між сироватковим залізом та бактеріальним навантаженням. Пацієнтам 2 підгрупи були

притаманні ДГР, явища більш вираженої щільності лімфоплазмацитарного інфільтрату на тлі однакової активності запального процесу. Метаплазія та атрофія епітелію слизової оболонки домінували у пацієнтів 1 підгрупи.

Висновки. За результатами проведеного дослідження встановлено пряму залежність частоти скарг від рівня бактеріального навантаження Helicobacter pylorі (HP). Факторами, що впливають на ступінь бактеріального навантаження, є рівень заліза та гемоглобіну, рН середовища шлунка, наявність ДГР, наявність хронічного запалення, метаплазії та атрофії слизової оболонки шлунка. Зроблено висновок про первинність умов мікросередовища у факті та інтенсивності колонізації HP.

НЕЙРОГОРМОНАЛЬНІ ЗМІНИ У ХВОРИХ ІЗ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЮ РЕФЛЮКСНОЮ ХВОРОБОЮ ПРИ МЕТАБОЛІЧНО-АСОЦІЙОВАНІЙ ЖИРОВІЙ ХВОРОБІ ПЕЧІНКИ, МОЖЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ

2025-12-30T23:36:58+02:00

Резюме. Вступ. Дослідження гормональних змін у пацієнтів із метаболічно-асоційованою жировою хворобою печінки (МАЖХП), особливо при її поєднанні із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ) може розкрити нові патогенетичні аспекти поєднаного перебігу даних захворювань.

Мета дослідження. Дослідити особливості гормональних порушень у хворих із МАЖХП та ГЕРХ і їх динаміку на фоні комплексного лікування.

Матеріали та методи. Обстежено 62 хворих із МАЖХП та ГЕРХ. Пацієнтів розподілено на дві групи. Хворі 1 групи (n=30) отримували базисну терапію (БТ), 2 групи (n=32) додатково до БТ отримували препа рат вітаміну В5 і вітаміну U. Хворим до та після лікування проведено визначення рівнів гормонів (соматомендіну-С (ІФР-1), тиреотропного гормону (ТТГ) у сироватці крові та мелатоніну і кортизолу у слині).

Результати досліджень. Встановлено зменшення рівня мелатоніну у слині, а також рівня ТТГ та ІФР-1 – у сироватці крові до лікування у обстежених пацієнтів. Рівень кортизолу у хворих до лікування перевищував такі показники у контрольної групи. Проведена БТ сприяла збільшенню рівня мелатоніну у слині, що супроводжувалось достовірним зменшенням показника кортизолу у слині. На фоні проведеного лікування також виявлено збільшення рівня ІФР-1 у сироватці крові та тенденцію до збільшення ТТГ в обох групах пацієнтів. Проте більш виражену позитивну динаміку в рівнях досліджуваних нами гормонів встановлено у 2 групі пацієнтів, які додатково отримували вітамін В5 та вітамін U.

Висновки. У хворих із МАЖХП і ГЕРХ встановлено зменшення рівня мелатоніну у слині, а також рівня ТТГ та ІФР-1 – у сироватці та тлі збільшення показника кортизолу у слині. Ефективним засобом для нормалізації гормонального стану, а також зменшення вираженості ендоскопічних ознак ГЕРХ є комплексна терапія, що включає мелатонін, вітамін В6, магнію бісгліцинат у поєднанні із вітаміном В5 та вітаміном U.

ОСОБЛИВОСТІ НЕЙРОГОРМОНАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ У ХВОРИХ З ACNE VULGARIS ПРИ МЕТАБОЛІЧНО-АСОЦІЙОВАНІЙ ЖИРОВІЙ ХВОРОБІ ПЕЧІНКИ

2025-12-30T23:46:23+02:00

Резюме. Вступ. Акне вважається одним із найпоширеніших шкірних захворювань, яким страждає приблизно 9,4 % населення світу.

Мета дослідження. Оцінити особливості нейрогормональних змін та їх вплив на функцію органів травлення у хворих з Acne vulgaris (AV) при метаболічно-асоційованій жировій хворобі печінки (МАЖХП).

Матеріали та методи. Обстежено 109 хворих з AV. Хворих розподілено на дві групи: 1 група (n=59) – пацієнти з легкою/помірною формою AV у поєднанні із МАЖХП; 2 група (n=50) пацієнти з легкою/ помірною формою AV без МАЖХП. Хворим проведено визначення рівнів деяких гормонів (греліну, інсуліноподібного фактора росту-1/соматомендіну-С (IGF-1), інсуліну, греліну, тиреотропного гормону (ТТГ), лептину, резистину, серотоніну, мелатоніну) у сироватці крові.

Результати досліджень. Встановлено зменшення рівня серотоніну та мелатоніну у хворих з акне, що більш виражено у пацієнтів 1 групи (хворі з МАЖХП). Встановлено збільшення рівня греліну у хворих з AV 2 групи, тоді як в пацієнтів 1 групи, навпаки, діагностовано його достовірне зменшення (р<0,01). Максимальні показники лептину та резистину зафіксовано у пацієнтів при МАЖХП. Така ж тенденція прослідковується і при аналізі рівня IGF-1 у сироватці крові в обстежених хворих (максимальні значення при AV та МАЖХП – збільшення до 208,23±4,55 нг/мл при нормі 148,22±1,25 нг/мл у контрольної групи – р<0,05). Кореляційний аналіз вказує на залежність між гормонами-резуляторами апетиту та метаболічних процесів переважно в пацієнтів 1 групи із показниками функціонального стану печінки та показників ліпідного і вуглеводного обмінів.

Висновки. У хворих з AV та МАЖХП виявлено порушення рівнів нейрогормонів серотоніну та мелатоніну, а також гормонів-регуляторів метаболічних процесів. У хворих з AV та МАЖХП активність ураження печінки за рівнем АЛТ прямо корелює із рівнем резистину, лептину та мелатоніну і негативно корелює із показником соматомедину-С, греліну та ТТГ.

ВПЛИВ ГОРМОНІВ ГІПОФІЗАРНО-ТИРЕОЇДНОЇ СИСТЕМИ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

2025-12-30T23:55:44+02:00

Резюме. Вступ. У останнє десятиріччя постало актуальне питання взаємодії тиреоїдної та нетиреоїдної патології. Це обумовлено покращенням діагностики та зростанням числа хвороб як травної,

так і щитоподібної залози. Окрім цього, останнім часом отримані нові дані про зміну тиреоїдного статусу при нетиреоїдних захворюваннях.

Мета дослідження. Провести аналіз літературних джерел із питань вивчення патогенетичного впливу гормонів гіпофізарно-тиреоїдної системи на діяльність шлунково-кишкового тракту.

Матеріали та методи. Проведено аналіз літературних джерел, присвячених вивченню взаємодії тиреоїдної та нетиреоїдної патології. Пошук інформації відбувався в таких базах: Scopus, Web of Science, PubMed, EBSCO, The Cochrane Library, Oxford academic, EMBASE, Global Health.

Результати досліджень. У результаті проведеного аналізу отримано дані про те, що перебіг енодокринних захворювань часто супроводжується ураженням шлунково-кишкового тракту різноманітного характеру. Ряд науковців показали, що тиреоїдні гормони посилюють секреторну активність шлункових залоз через дисфунцію системи «гіпоталамус-гіпофіз-периферійні ендокринні залози», яка має регулюючий вплив на функціонування ендокринної та вегетативної нервової систем. Окремі автори вказують на те, що захворювання щитоподібної залози в низці випадків супроводжується рецидивами виразок шлунка та дванадцятипалої кишки. Дисфункція гіпоталамуса сприяє розвитку дисфункції вегетативної нервової системи і периферійних ендокринних залоз (насамперед наднирників, щитоподібної залози, статевих залоз). Деякі автори вказують на залежність цих функцій від тривалості тиреоїдної дисфункції. Інша група дослідників стверджує, що при надмірному рівні глюкокортикоїдів також підвищується кислото- і пепсиноутворююча функції шлунка, затримуються регенеративні процеси в гастродуоденальній зоні, що може призводити до утворення ерозій і виразок. Названі вище відомості дозволяють зробити висновок, що хворі, які мають гастродуоденальну патологію запального характеру на фоні гіпофункції щитоподібної залози, можуть мати специфічні особливості клініки, морфології та біохімії. Особливості клінічного прояву гіпотиреозу, що нашаровуються на класичну симптоматику хронічного гастриту та виразкової хвороби, також можуть становити складність при діагностиці захворювань шлунка та дванадцятипалої кишки.

Висновки. Враховуючи суперечливий характер літературних даних про порушення функції травного тракту при тиреоїдній дисфункції та недостатнє їх патогенетичне обґрунтування, необхідні подальші дослідження.

Особливості перебігу бореліозу та труднощі диференційної діагностики

2025-12-31T00:04:37+02:00

Резюме. Вступ. Хвороба Лайма залишалася однією з найпоширеніших трансмісивних інфекцій, що зумовило актуальність дослідження її ґендерних клінічних особливостей.

Мета дослідження. Визначити клініко-діагностичні особливості хвороби Лайма у жінок із гінекологічними скаргами та порівняти їх із проявами у чоловіків.

Матеріали та методи. Було використано статистичні, серологічні та порівняльно-клінічні методи аналізу медичної документації та симптомів.

Результати досліджень. Проаналізовано 342 клінічні випадки, серед яких 193 становили жінки та 149 – чоловіки. У пацієнток із гінекологічними скаргами у 41,9% випадків серологічні дослідження підтвердили наявність бореліозу, що зумовило перегляд первинного діагнозу та тактики лікування. Було встановлено, що 67,8% жінок повідомляли про хронічний біль у малому тазі, у 54,3% спостерігалися порушення менструального циклу, а у 48,7%

пітливість, головний біль та емоційна нестабільність. Було проаналізовано структуру скарг і узагальнено, що у жінок віком 35– 55 років прояви бореліозу часто трактувалися як симптоми клімактеричного синдрому. Було виявлено, що тривале симптоматичне гінекологічне лікування без урахування інфекційної етіології підвищувало ризик хронізації хвороби у 2,3 разу. Було узагальнено, що своєчасне розпізнавання неспецифічних соматичних симптомів як можливих проявів хвороби Лайма забезпечувало раннє міждисциплінарне втручання.

Висновки. 1. Лайм-бореліоз проявляється широким спектром симптомів із чіткими відмінностями за статтю та віком: у жінок переважають гінекологічні та нейровегетативні скарги, у чоловіків, переважно опорно-рухові та неврологічні. 2. Інфекція може впливати на репродуктивне здоров’я жінок, спричиняючи менструальні порушення, диспареунію та овуляторні дисфункції, більшість яких покращуються після антибіотикотерапії. 3. Затримки в діагностиці підвищують ризик хронічного перебігу захворювання через неспецифічні, мультисистемні симптоми та низьку клінічну підозру. 4. Необхідні міждисциплінарна оцінка та повторне серологічне тестування; рекомендується застосування алгоритмів скринінгу для жінок із незрозумілими гінекологічними скаргами.

відзначалися нейровегетативні прояви, зокрема підвищена

ДИФЕРЕНЦІЙОВАНИЙ ПІДХІД ДО ЛІКУВАННЯ ПРИ НПЗП-ІНДУКОВАНОМУ ХРОНІЧНОМУ ГАСТРИТІ ТА ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНІЙ РЕФЛЮКСНІЙ ХВОРОБІ У ХВОРИХ НА ОСТЕОХОНДРОЗ ХРЕБТА

2025-12-31T00:31:29+02:00

Резюме. Вступ. Пошук терапевтичних засобів, що ефективно зменшують негативні наслідки тривалого прийому нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), є актуальним і не до кінця вивченим питанням клінічної медицини.

Мета дослідження. Оцінити ефективність комплексного лікування при НПЗП-індукованому хронічному гастриті (ХГ) та гастроезофагеальній рефлюксній хворобі (ГЕРХ) у хворих на остеохондроз поперекового відділу хребта (ОХ ПВХ).

Матеріали та методи. Обстежено 78 хворих з ОХ ПВХ та ураженням езофагогастродуоденальної зони (ЕГДЗ). Хворих розподілено на 2 групи: пацієнти 1 групи (n=38) отримували базисну терапію (БТ); 2 групи (n=40) – додатково до БТ препарат мелатоніну, вітаміну В6, магнію бісгліцинат.

Результати досліджень. У хворих із ОХ ПВХ на тлі тривалого прийому НПЗП достовірно частіше діагностовано НПЗП-гастропатію (у 69,2 % обстежених), тоді як ГЕРХ виявлено у 30,8 % випадків – p<0,01. У пацієнтів 2 групи на 5,7 % ефективніше зменшилася печія, на 21,5 % – відрижка кислим, а також на

8,2 % – нудота порівняно із такими даними у хворих 1 групи після курсового лікування засобами БЛ. Зменшення гіркоти на 25,0 % у хворих 2 групи проти 10,5 % у пацієнтів 1 групи ймовірно пов’язано із позитивним впливом бісгліцинат магнію на гепатобіліарну систему.

Висновки. У хворих при ОХ ПВХ ураження ЕГДЗ клінічно проявляється ознаками шлункової диспепсії, а також дискомфортом та болем в епігастральній ділянці. Ефективним засобом для лікування клінічних ознак ураження ЕГДС у хворих при ОХ ПВХ є комплексна терапія, що, окрім ІПП та ребаміпід, також включає мелатонін, вітамін В6, магнію бісгліцинат.